Іван Огієнко про найясніший вираз нашої психіки

Анотація

У статті висвітлюються основні віхи наукової творчості Івана Огієнка (митрополита Іларіона) у царині душевного самовираження українського народу засобами творення власної мови протягом багатьох століть. Розкрито початок наукового становлення цього достойника українства, що був пов’язаний з Київським військовим госпіталем, де він працював фельдшером у відділенні нервових та психічних хвороб після закінчення Київської військово-фельдшерської школи. Констатовано, що дух суспільного оновлення сприяв пробудженню української свідомости, якою він завдячував впливу свого приятеля  «фельдшера Колегії Павла Ґалаґана в Києві Андрія Коровая та частих відвідин вистав українського театру». Зокрема, І. Огієнко вступає і навчається на медичному факультеті Імператорського університету св. Володимира, однак після неодноразових клопотань йому вдається перевестися на історико-філологічний факультет, де він став незабаром одним із найздібніших студентів. Починаючи з другого курсу цього факультету, І. Огієнко починає співробітничати з київськими газетами і вже як журналіст газети «Громадська думка» розкриває болі селянства, проблеми їхнього лікування і самосвідомости. Відзначено, що І. Огієнко вже однією з перших наукових публікацій, призначених для якнайширшого кола читачів, створив взірець доступності, зрозумілості викладу своєю книгою «Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу» (1918), у якій обґрунтував цю основну усталеність як психологічний закон способу українського мислення, висловлювання і спілкування. У дослідженні привернуто увагу до цього універсального закону, який відображає не завжди усвідомлювану і таку, про яку дуже рідко говорять і пишуть дослідники української й інших мов, але яка живе в кожній мовленнєвій дії українця, – на дійову багатотисячолітню усталеність взаємозв’язку способу мислення і діяння українців як народу. Стверджується, що Іван Огієнко продовжив розроблення психологічного напрямку в українському мовознавстві, розвинутого Олександром Потебнею і Борисом Грінченком. Зокрема, дбаючи про розвиток мислення у процесі навчання української мови, він подбав про різнобічність чинників, які підтримують цікавість, послідовно ведуть від одного виду діяльності до іншого, своєю взаємопов’язаністю і спадкоємністю передбачають повне опанування змісту підручника. що зміцнює волю, вивищує рівень домагань і привчає, самостійно придивляючись до життя мови, ставити запитання і шукати відповіді на них. Наведено думку І. Огієнка про те, що ключовим принципом викладання української мови є науковість, а також норма історичного вивчення мови задля створення в учнів цілісного уявлення про мову як про живий організм, що розвивається за притаманними йому законами. Аргументовано плідність вивчення мови, починаючи з давньоукраїнських писемних пам’яток, які становлять значну частину наукової спадщини Івана Огієнка, а велика їх кількість, проаналізована вченим, дала йому підстави віднести час виникнення української мови до VІ ст.н.е. Розкрито цілковиту новизну для українського мовознавства застосування цим достойником нації незнаного доти методу, заснованого на вивченні наголосу східнослов’янських пам’яток. Відзначено, що діалекти вчений розглядав як живе джерело збагачення української мови. Висвітлено сучасний період діяльності науковців, об’єднаних у Товариство Івана Огієнка з метою вивчення і популяризації наукової, освітньої, літературної, богословської і культурологічної спадщини видатного українського вченого, педагога, богослова, письменника, державного та релігійного діяча України І.І. Огієнка, сприяння розробці і впровадженню його ідей у сферу науки, освіти і культури. Важливими висновками статті є першорядна значущість становлення мовної самосвідомости української нації, а для цього підготовлення не менш як 100-томного видання праць Івана Огієнка, розширення міждисциплінарних підходів до вивчення наукової спадщини видатного вченого, зокрема, у царині психології незборимого духу українського народу протягом тисячоліть.

The article highlights the main milestones of the scientific work of Ivan Ogienko (Metropolitan Hilarion) in the field of spiritual self-expression of the Ukrainian people through the means of creating their own language for many centuries. The beginning of Ivan Ogienkos scientific formation is revealed, which was associated with the Kyiv Military Hospital, where he worked as a paramedic in the department of nervous and mental diseases after graduating from the Kyiv Military Paramedic School. The spirit of social renewal, as noted in the article, contributed to the awakening of Ukrainian consciousness, for which, as I. Ogienko recalled, he owed the influence of his friend, “the paramedic of the Pavlo Galagan College in Kyiv, Andriy Korovay, and frequent visits to performances of the Ukrainian theatre.” In particular, I. Ogienko enters and studies at the Medical Faculty of the Imperial University of St. Volodymyr, but after repeated requests, he manages to transfer to the Faculty of History and Philology, where he soon becomes one of the most capable students. Starting from the second year of the Faculty of History and Philology, I. Ogienko begins to cooperate with Kyiv newspapers, and as a journalist for the newspaper “Hromadska Dumka”, he reveals the pains of the peasantry and the problems of their treatment and self-awareness. It is noted that I. Ogienko, already in one of his first scientific publications, intended for the widest possible circle of readers, created a model of accessibility and clarity of presentation with his book “Ukrainian Culture. A Brief History of the Cultural Life of the Ukrainian People” (1918), in which he substantiated this basic stability as a psychological law of the Ukrainian way of thinking, expression and communication. The article draws attention to this great spiritual and psychological law, which reflects not always realised and very rarely spoken and written about by researchers of Ukrainian and other languages, but which lives in every speech act of a Ukrainian – the effective multi-thousand-year-old stability of the relationship between the way of thinking and acting of Ukrainians as a people. It is argued that Ivan Ogienko continued the development of the psychological direction in Ukrainian linguistics, developed by Oleksandr Potebny and Borys Grinchenko. In particular, taking care of the development of thinking in the process of learning the Ukrainian language, Ivan Ogienko took care of the versatility of factors that support curiosity, consistently lead from one type of activity to another, and with their interconnectedness and continuity provide for the complete mastery of the content of the textbook, which strengthens the will, raises the level of aspirations and teaches, independently looking into the life of the language, to ask questions and seek answers to them. The opinion of I. Ogienko that the main principle of teaching the Ukrainian language is scientificity, as well as the principle of historical study of the language in order to create in students a holistic idea of language as a living organism that develops according to its inherent laws, is presented. Considerable attention in the article is paid to the study of the language of ancient Ukrainian written monuments, which constitute a significant part of Ivan Ogienko’s scientific heritage, and their large number, analysed by the scientist, gave him grounds to attribute the time of the emergence of the Ukrainian language to the 6th century AD. The complete novelty for Ukrainian linguistics of I. Ogienko’s application of a previously unknown method based on the study of the accent of East Slavic monuments is revealed. It is noted that the scientist considered dialects as a living source of enrichment of the Ukrainian language. The current period of activity of scientists united in the Ivan Ogienko Society is highlighted with the aim of studying and popularising the scientific, educational, literary, theological and cultural heritage of the outstanding Ukrainian scientist, teacher, theologian, writer, statesman and religious figure of Ukraine I.I. Ogienko, promoting the development and implementation of his ideas in the sphere of science, education and culture. Important conclusions of the article are the need to form the linguistic self-consciousness of the Ukrainian nation and, for this purpose, the preparation of no less than a 100-volume edition of the works of Ivan Ogienko and the expansion of interdisciplinary approaches to the study of the scientific herd of the outstanding scientist, in particular, in the field of psychology of the indomitable spirit of the Ukrainian people over the millennia.