Онтологічне моделювання психологічного поля гри

Анотація

Проблеми емпіричної перевірки та достовірності нового знання залишаються актуальними від початку зародження і становлення наукової психології. Історичним свідченням цього є тривалі й перманентні методологічні розбіжності поміж провідними психологічними галузями (бігевіоризмом, психоаналізом, гештальтпсихологією, психосинтезом, діяльнісним напрямом, когнітивною психологією, психофізіологією, коучингом) та більшістю інших психологічних царин. Відсутність універсальної для психології методологічної оптики, оптимального дизайну експериментальної перевірки і верифікації раціонального знання викликає до об’єктивності психологічних досліджень заслужені критику і зауваження. Першочергово ці проблеми пов’язані з домінуванням у науці лабораторно-експериментального методу, презумпцією причинно-наслідкової моделі наукової раціональності, традиційним нехтуванням можливостями експериментальної верифікації психологічних знань на засновках інтелігібельного полідисциплінарного модусу об’єктивізму, сприйманням як другорядних потенціалів і переваг постнекласичної наукової раціональності, а також факторів волатильності змін суспільного досвіду, особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства і постмодерністської реальності. Виразні особливості психологічного вивчення актуальних об’єктів пізнання пов’язані з тим, що найбільш складні з них відносяться до явищ, які в науковому сенсі мають фундаментальне значення культурних універсалій, об’єктів інтелігібельної реальності вічних сутностей (Аристотель, Авероес (Ібн Рушд), І. Кант, Й.-Ф. Гербарт, Е. Гусерль та ін.). Прикладами таких об’єктів є комунікація/спілкування, праця, соціалізація, інтерсуб’єктивність, владарювання/управління, емерджентність, творчість, колективний досвід, любов, цивілізація, гра, синхронія, вчинок, диспозиція, соціальна цінність, групова рефлексія, колективне несвідоме, командна згуртованість, міжособистісна атрактивність/довіра, дискурс, наратив тощо. Також ці об’єкти мають виняткове регіонотвірне значення (Е. Гусерль), виразні епістемологічний (М. Фуко), культурно-історичний (Л.С. Виготський) та діахронний (Ф. де Сосюр) аспекти/виміри їх наукового пізнання. Гносеологічні значення та обсяг, інші особливості культурних універсалій, подібних явищу гри, об’єктивно ускладнюють зміст та обрання критеріїв дослідження, нормативи репрезентативності емпіричної вибірки, узмістовлення, порядок і протоколи валідної кореляції даних. За наведених умов презумпція і домінування класичного експериментального методу (природний чи лабораторний експеримент) є хиткою та умовно надійною методологічною основою. Відтак окреслені об’єктивні проблеми сучасних систем емпіричної істинності результатів психологічних досліджень, зокрема проблематики гри, потребують пошуку більш надійних засновків для методологічної програми верифікації наукового знання. Важливими аспектами такого пошуку також є обов’язковість врахування у психологічному пізнанні особливостей постіндустріального суспільства і постмодерністської реальності, використання переваг постнекласичної наукової раціональності. При цьому перевага надається універсальності подібної програми щодо перспективних психосоціальних досліджень, а також (за потреби) і до перевірки/ревізії наявних наукових знань. Реалізацію таких завдань на прикладі реконструювання психологічного знаннєвого поля гри дозволяє застосовувати у статусі і ролі психологічного засобу такий методологічний інструмент, як о н т о л о г і ч н е моделювання (синонімічно використовуються терміни «формальна онтологізація» та «онтологічний інжиніринг»). За психологічного дослідження онтологічне моделювання – це передусім особливий спосіб організованим інтелігібельним дескриптивним методом експериментальної верифікації отримуваних результатів. Продуктом застосування методології названого моделювання у ситуації дослідження гри є утворення епістемологічного інтелігібельного субстрату – дескриптивного, знаннєвого поля наукового об’єкта «гра» з референційною функцією такого поля. Завдяки здійсненню психологічного дослідження гри на фундаменті онтологічного моделювання і з дотриманням універсальних норм співвідношення ланцюга діалектичних категорій «конкретне – одиничне – особливе – загальне – універсальне» також уможливлюється епістемна, герменевтична наступність психологічного знання, високоможлива релевантність результатів таких досліджень явищ у їх наступній, історико-раціональній, емпіриці й розгортці. В авторському витлумаченні онтологічне моделювання – це: а) психологічний м е т о д дескриптивної реконструкції наукового знання; б) з а с і б верифікації результатів психологічного вивчення г р и як наукового об’єкта; в) продуктивна п р о г р а м а завершальної стадії психологічного осмислення гри як наукового сегмента серед інших універсалій – глибинних, фундаментальних поліфеноменів, що мають виразний позапросторовий і позачасовий соціально-психологічний генезис, складну структуру і функційну динаміку; г) с п о с і б мислення сучасного науковця соціогуманітарного профілю в умовах швидкоплинних змін емпіричного матеріалу; ґ) і н с т р у- м е н т створення архітектонічної інтелігібельної моделі-карти пізнавально повновагомого, гармонійно структурованого, оптимально вичерпного, логічно урівноваженого, герменевтично когерентного, епістемно релевантного, конструктивно заданого психологічного поля гри. Методологічне підґрунтя модернізації норм верифікації результатів психологічного опрацювання гри як об’єкта вивчення на засновках онтологічного моделювання складають підходи, що реалізують програму філософського апріоризму і логіцизму, основоположення аналітичної філософії, постнекласично зорієнтовані принципи, підходи, засоби і нормативи психологічного конструювання. Пропонована нами онтологічна модель психологічного поля гри охоплює п’ять  п о я с і в  або  р і в н і в  наукової концептуалізації: 1) конкретного – одноразового емпіричного природничо-наукового факту гри hic et nunc (емпіричний факт, що встановлений «тут і тепер» через новітній, останній природний чи лабораторний експеримент); 2) одиничного – окремих оприявнень явища гри у його епістемній, культурно-історичній формі емпіричної презентації (досвід емпіричних фактів «тут і тепер»-експерименту та його результатів, доступних досліднику минулих натуралістичних фактів); 3) особливого – виняткових експлікацій інваріантів гри залежно від різних онтогенетичних умов такого оприявнення (вікові залежності; особливості розвитку людини, етапів її соціалізації, соціальної та професійної самореалізації тощо); 4) загального – спільних атрибутів і модусів експлікацій гри, що присутні в кожному факті усієї доступної досліднику ігрової буттєвої емпірики актуального теперішнього та попереднього культурно-історичного діапазону; 5) універсального – обшир атрибутів явища гри, що не залежать від ось-буттєвих, передусім хронологічних, просторових, ситуаційних передумов і що притаманні будь-якому, навіть уявному, змодельованому, вірогідному оприявненню/експлікації гри. Такі засновки дозволяють синхронізувати у єдиній дослідницькій програмі діахронний та синхронний аспекти історико-раціонального процесу пізнання поліфенмену гри. Формалізована структурна побудова і закономірності конструювання онтологічної моделі предметної сфери гри базується на усталеному наборі узмістовлень, поєднаних різними відношеннями (тезаурус, термін/поняття, атрибут поняття, відношення понять, клас/множина термінів/понять, аксіоми/правила/обмеження понять та їх відношень, екземпляр тощо). На діапазоні дослідницької концептуалізації, відповідно до ланцюга діалектичних категорій, такий порядок моделювання є оптимально придатним для створення архітектонічної інтелігібельної моделі психологічного поля гри.