Безумовне особистісне самоприйняття як гуманістична риса психолога

Анотація

У статті становлення майбутнього психолога у просторі ЗВО розглядається як багатовекторний процес, який не тільки формує його як суб’єкта професійної діяльності, а й психодуховно збагачує його внутрішній світ. Професійна та особистісна лінії розвитку психолога взаємопов’язані на цьому відрізку життєвого шляху, де їх об’єднує вчинковий перебіг саморозвитку. А вихід на самоактуалізаційні горизонти самоплекання Я – це завжди найкращі передумови особистісного самоздійснення. Проте це вимагає від психолога наявності певних гуманістичних рис-якостей його особистості як стрижневих, передусім безоцінкового позитивного прийняття себе та іншого, емпатійного розуміння і конгруентного самовираження самісної впевненості. Першоосновою у підготовці ефективного психолога тут є розвиток його безумовного істинного самоприйняття. Останнє відображає внутрішнє визнання і повагу до себе як до особистості, здатної на самостійні вибори і на усвідомлення своїх почуттів, думок, інтенцій, мотивів. Це охоплює прийняття себе в цілому і благісно-вимогливе ставлення до себе. Умовне самоприйняття, натомість, передбачає недовірливе та критичне ставлення до себе, що спроможне порушити цілісність особистості, знегативити власну Я-концепцію. Доведено, що структура умовного самоприйняття майбутніх психологів охоплює три взаємопов’язаних засадничі компоненти: невміння свідомо сприймати та розуміти власні емоційно-почуттєві стани, нездатність долати захисні механізми, що перешкоджають прийняттю власних переживань та емоцій, і неприйняття реальних внутрішніх бажань і мотивів, що може призвести до особистісної деструктивності. Функціональна структура безумовного самоприйняття містить щонайменше чотири взаємозалежних компоненти: усвідомлення власних емоцій, станів тіла та почуттів, позитивне ставлення до себе як до особистості, що забезпечує цілісність та саморозвиток, емпатійність до навколишніх та їхня психологічна підтримка, екзистенційна відкритість світу і тенденція до самоактуалізації. Аргументовано, що для майбутніх психологів безумовне самоприйняття є підгрунтям для формування професійної самосвідомості та спроможності до надання кваліфікованої допомоги клієнтам психоекзистенційними ресурсами власної особистості. До того ж  самоприйняття впливає на розвиток таких гуманістичних рис-якостей, як безумовне прийняття інших, емпатійність у стосунках, здатність бути внутрішньо відкритим для спілкування, наявністю навичок встановлення та підтримування контактів з навколишніми, а також спроможність толерувати, діалогувати, знаходити компроміс. Перелічені характеристики є базовими кваліфікаційними рисами-якостями психолога, які дієво визначають його професійну успішність у взаємодії з клієнтами. Воднораз запропонована у статті модель розвитку безумовного самоприйняття майбутніх психологів віддзеркалює сталу поступальну зміну спрямованості компонентів структури самоприйняття (від умовних до безумовних), а також виявляє психологічні умови та механізми розвитку продуктивного безсумнівного самоприйняття особистості. Для актуалізації та реалізації останніх важливу роль спроможний зіграти психологічний тренінг як інтегральний засіб розвитку повновагомого психоекзистенційного самоприйняття. У підсумку підтверджено гіпотезу про те, що безумовне самоприйняття позитивно спричиняє розвиток таких гуманістичних рис-якостей особистості майбутніх психологів, як безумовне прийняття інших, емпатійність, толерантність, конгруентність, відкритість.