Категорійна матриця вітакультурної методології: від мислевчинення до канону

Анотація

Фундаментальну методологічну розробку категорійної матриці як одного з найпотужніших і найефективніших    і н с т р у м е н т і в  рефлексивного миследіяння, філософського і наукового мислевчинення та професійного методологування здійснено у проблемному полі двох протилежно спрямованих і водночас найбільш перспективних тенденцій розвитку методології як новоявленого  с в і т у  народження, розвою та оприявнення донині незвіданих можливостей свідомої здатності й прихованих ресурсів актуалізації чистого мислення людини. Перше спрямування у формуванні цього самобутнього  світу пов’язане із постанням  с ф е р и  професійного методологування як унікальної рефлексивної  п р а к т и к и  самої методології, суть якої полягає у свободі мисленнєвого екзистенціювання особи чи групи із формами, способами, засобами свідомо і самосвідомо здійснюваної діяльності, друге – у творенні всеможливих  і д е а л ь н о с т е й  метатеоретизування і метаметодологування, де предметом останнього є  а р с е- н а л  новітніх засобів та інструментів постійно відновлюваної на рівні «мета-» методологічної рефлексії над раніше здобутими знаряддями миследіяльності. Аргументується, що синтезним підсумком цих двох тенденцій є становлення категорійного ладу методології у його центральній ланці – в інноваційній формі категорійної  м а т р и ц і, що інтегрує сутнісні, світоглядно універсальні та культурно значущі, з н а н н я  у взаємодоповнювальній єдності методології-як-учинення і методологування-як-практики. Відштовхуючись від принципів, закономірностей і нормативів авторської концепції творення категорійної матриці, мислерефлексивне обґрунтування отримали перша і друга  в е р с і ї  філософськи зорієнтованої, епістемно цілісної, вчинково організованої та канонічно довершеної  вітакультурної методології як  е т а л о н у  сучасної методології загалом у їх конструктивному зіставленні як етапів новітньої еволюції раціогуманітарного знання про форми, методи, норми, засоби та інструменти професійного методологування. Загалом методологічна  о п т и к а  обстоюваного типологічного творення названої матриці сконструйована за канонами і параметрами постнекласичної наукової раціональності та у вигляді п’ятимодульного набору лінз-інструментів рефлексивного мислевчинення від відносно простих до найскладніших на таких рівнях: конкретного (кватерна або квінтетна мислесхема), одиничного (сама конструкція матриці у єдності її чітко рубрикованої за діалектичними категоріями внутрішньої частини і зовнішнього контуру), особливого (типологічний підхід у неподільності його понять, принципів, процедур та інтелектуальних знарядь), загального (сфера фахово здійснюваного методологування), універсального (вітакультурна методологія як канонічна  форма методології в цілому). П е р ш а  версія категорійної матриці світу методології і сфери методологування, що була створена на початку 2012 року і вперше презентована широкому загалу дослідників, має п’ять основних  п е р е- в а г:  а) у згармонованій картині поняттєво-категорійних засобів висвітлює діалектичне взаємодоповнення та онтофеноменальну єдність методології і методологування, що уможливлює високу функціональну самоорганізацію свідомости групи методологів у її синергійному екзистенційному осередді – у дійсності чистого мислення; б) у центральній частині матриці за принципом квінтетності впорядковує по п’ять методологічних категорій за горизонталлю і вертикаллю, зорганізовуючи їх в окремі категорійні  т а к с о н и, й таким чином фіксує сутнісну категорійну мозаїку сучасної методології; в) вдало поіменовує бінарні полюси зовнішнього контуру матриці: «світ методології – сфера методологування» і «миследільність як основа культури – порівнево здійснюване вітакультурне методологування»; г) засновує новітні методологічні дисципліни – методософію, методологіку, методоінженерію – і в тексті окреслює їх предметні поля; д) на перетині трьох фундаменталій методології у правому нижньому кутку матриці розміщує четверте основоположення – філософські методологування і методологію, що на рівні всеосяжно значущого виходить за межі емпірики і соціального досвіду у свідомісні акти субстанційної  екзистенції чистого мислення, буттєвим  к о-  р е л я т о м  якого є методологічне мислення. Д р у г а  версія категорійної матриці вітакультурної методології, що сконструйована цьогоріч, має більш розлогу і досконалу картографію, що першочергово відтепер стосується двопоясного – семантичного і категорійного – її зовнішнього контуру. Цій новоствореній матриці властиво п’ять рефлексивно аргументованих  п е р е в а г, які водночас чітко встановлюють еволюційний зсув у розвитку методологічного знання за останнє десятиліття мислевчинкової творчости: 1) засадничі категорійні універсалії, що закріплюють саморозвиткову єдність світу методології і сфери методологування зовнішнього контуру, отримали прояснювальні поняттєво-термінологічні визначення, що охоплюють по шість атрибутивно притаманних ознак у загальному напрямку творення особливо сприятливого, модульно-розвивального, простору актуалізації  та екзистенціювання розширеної свідомої здатності кожного учасника проблемно-конфліктної комунікації; 2) верхній і нижній полюси зовнішнього контуру матриці розглядають, з одного боку, методологію як обов’язкову складову культури у восьми координатах світоглядної ось-буттєвості та у її семантичному, графіко-схематичному, засобово-інструментальному і поняттєво-категорійному збагаченні, з іншого – п’ятирівневу організацію методологічного знання (філософська, загальнонаукова, предметно-наукова, предметно-тематична і конкретно-ситуаційна методології), оперування якими найповніше реалізується у метасистемі вітакультурного (канонічного) методологування; 3) новітня методологія, сутнісно фундуючись на філософському знанні, одним із найважливіших напрямів свого розвитку обґрунтовує потребу в методологічній реконструкції основних проблем філософії, але з особливого, надпредметного, рефлексивного, погляду: із повноти  а д е к в а т н о с т і  свідомо застосовуваних засновків, принципів, правил, понятійних ресурсів і категорійних засобів тій складності або осягнутій першорядності окремої основоположної проблеми; в обводі матриці зафіксована низка таких проблем: «буття – свідомість», «людина – світ», «культура – життя», «філософія – соціальний досвід», «наука – мистецтво», «теорія – практика», «свідомість (мислення) – діяльність», «думання – вчинення», «думка – вчинкова дія»; при цьому надрефлексивні перетворення у цих проблемних нішах методологування мають спиратися на новаційні здобутки передового методологічного вишколу, а саме на сучасні досягнення філософської методології, опрацьований рефлексивно-вчинковий сценарій метаметодологування, постання метатеорії свідомості, методологічну оптику постнекласичного типу наукової  раціональності й на утвердження професійного методологування як унікальної свободи-практики самої методології, а також на дотримання вимог авторського принципу єдності мислення і вчинення, що отримав сутнісне відображення в концепті та категорійному понятті «мислевчинення», що містить сукупність переваг: збагачує арсенал категорійних засобів, уможливлює реалізацію циклічно-вчинкового підходу і перспективи здійснення організаційно-вчинкових ігор, переорієнтовує інтелектуальні ресурси свідомости на канонічні ритми методологування; 4) методологія у своєму окремішньому становленні тепер виходить на уреальнення взірцевих, канонічно довершених подій власної ось-буттєвості, себто на конструювання загальної схеми методологічного канону та обґрунтування їх більш-менш повноцінної систематики; доводиться, що будь-яка повторювана рефлексивність й особливо післядіяльна надрефлексивність у компетентному методологічному виконанні тяжіють до вчинкового канону, який є методологічний  і н в а р і а н т  як один із його вітакультурних еталонів, що по-різному усправжнюється в об’єктивованих продуктах професійного методологування і власне чистого мислення (яскравим прикладом такого канону є авторська методологічна оптика п’ятимодульного набору лінз-інструментів  цього дослідження як ефективного мислевчинення); аргументується неперехідна значущість логічної структури психологічного канону і засновків постання канонічної психології В.А. Роменця та нашого досвіду здійснення метатеоретичної реконструкції предметного поля останньої; через ланцюг узагальнень підтверджується істинність того, що вітакультурна методологія, охоплюючи трансцендентне та іманентне, ноуменальне і феноменальне, свідомісне і діяльнісне, – це великий мислевчинковий  к а н о н, що підтверджують такі попередні висновки: а) будь-яка канонізація як обов’язкова процедура є справою методології, б) кожна філософськи зріла, науково усистемнена та емпірично підтверджена методологія становить великий канон, в) від ідеї методологічного канону потрібно рухатися до опрацювання ієрархічної системи таких канонів як найдосконаліших організованостей уреальнення свідомої здатності людини, г) цілісну метасистему методології як канону великого вчинку можна буде отримати тільки шляхом задіяння всіх наявних ресурсів професійного методологування і на завершальному етапі його надрефлексивної післядії, д) методологічний канон у своїх глобальних вимірах, зорганізовуючи взаємопроникнення методології і методологування як двох мегадійсностей, має ієрархічно модульну, мотрійково порівневу побудову (методологічний і метаметодологічний щаблі розвитку, три методологічних оптики наукової раціональності, сукупність методологічних підходів, п’ять методологічних модулів, різні пояси інструментів методологування), е) у будь-якому разі методологічний канон – це свідомісно зріле, із виходом на рефлексію і саморефлексію, джерело еталонно здійснюваного мислевчинення, інтегральний рушій учинку повноцінного методологування; 5) вітакультурна методологія у її канонічному уможливленні досягає цілковитого уреальнення  в ч и н к і в  миследіяльності, методологічної рефлексії, компетентного методологування в їх одиничній і винятково подієвій, здебільшого ковітальній, буттєвості як відповідальному мислевчиненні; так постає ідеально-реальна, взірцево достеменна дійсність методологування, що увесь час твориться заново у подієвій  е к з и с т е н ц і ї  сумісної мислекомунікації на межі трансцендентного та іманентного, ноуменального і феноменального, духовного і природного, субстанційного і випадкового, невідомого і зрозумілого, об’єктивного і суб’єктивного, організованого і хаотичного, розвиткового і закостенілого, тобто у ситуаційному плині ось-буттєвости мотрійково узалежнених субстанцій свідомості, мислення, думання, думки за каноном «тут-тепер-повно-завжди»; у цьому витлумаченні новостворена категорійна матриця становить один із найбільш інструментально досконалих методологічних канонів самої методології, де вчинок методологування розгортається як покомпонентна еволюція  повноцінно здійснюваної  п о д і ї, яка охоплює:  п е р е д с и т у а ц і ю  – досвід трансцендування думаючої особи як узасаднення співритмічної актуалізації її інтенційованих полів свідомости і мислення;  с и т у а ц і ю – вчинково-циклічне творення модульно-розвивального простору командного мислезреалізування як регулярно сталого відновлення особливого проблемно-комунікаційного напруження людських сутнісних сил, що характеризується спільною значущістю, трансцендувальною джерельністю, колізійністю, драматичністю;  м о т и в а ц і ю  – здолання конфліктності проблемно-ситуаційної дійсності, переборення хаосу полімотиваційності учасників мислекомунікації  та обрання загального напрямку руху-поступу вперед, що знаходить підтвердження в таких ознаках методологування, як зліквідування конфліктних умов і формування єдиної мети подальшої співпраці, вироблення синтетичного наснаження на спільне входження в субстанційні потоки чистого продуктивного мислення і співвіднесення головного вектору полімотиваційного поля із відрефлексованим ідеалом методологічної творчості;        в ч и н к о в у   д і ю – мислевчинкове дійство, котре істотно упрозорює проблемно-конфліктну ситуацію через створення благодатних умов спонтанного фонтанування думок, ідей, смислів, мислесхем комунікантів, проте в самоорганізаційному плетиві пульсації функціоналів свідомості на межі апогею екстатичного, власне самопоглинального, напруження духовних сил і розумових здібностей кожного, що поєднує чотири атрибутивні характеристики методологування: здійснення самого акту-події мислевчинення, варіативно змінне сценарування перебігу цього подієвого дійства задля отримання бажаних продуктів чистого мислення і полірефлексування, досягнення творчого екстазу командного пошуку способів і засобів розв’язання опрацьованої проблеми, особистісне зростання і збагачення досвіду трансцендування учасників;  п і с л я д і ю – підсумкова рефлексія і результуюча саморефлексія продуктивності та успішності командно чи індивідуально виконаної миследіяльності та охоплення розширеним свідомісним поглядом у позиції над з н а н ь чотирьох типів:  про об’єкти, про саму діяльність, рефлексивних і суто особистісних; при цьому незавершеність учинку методологування після досягнення мети і вирішення подвійного завдання інтелектуальної співпраці має кілька причин (онтологічна невичерпність буття, його феноменальне багатоманіття, гносеологічна нескінченність шляху до істини, епістемологічна необмеженість і відносність світу, психологічна амбівалентність почуттів після вчиненого, неможливість створення абсолютно універсальної методологічної оптики), тоді як його атрибутивним каноном є здійснення рефлексивно-вчинкового замикання методологічного мислення із різними рефлексивними ототожненнями.