Оновлена світоглядна мапа буття, осмисленого в суспільному та особистісному вимірах

Анотація

Стаття містить критичний і водночас конструктивний матеріал, що здобутий у результаті розмірковувань, тематизацій та узагальнень, які навіяні монографією відомого українського філософа і психолога Володимира Сабадухи “Метафізика суспільного та особистісного буття” (2019). Вона присвячена рефлексивному висвітленню історично розлогого й антропологічно центрованого дослідження першооснов (первоначал) спільножиттєвого людського буття в контексті глобального кризового стану розвитку людства, зреалізовує принципи і нормативи принципу чотириступеневої духовної ієрархії людини (залежна особа, посередня людина, особистість, геній), пропонуючи метафізичну теорію особистості та авторський парадигмальний підхід до розвитку людини і суспільства як до відповіді на глобальні виклики й до розуміння філософських положень персоналізму і ролі метафізичних та концептуальних персонажів в умовах зламу-переходу знеособленого існування. Доведено, що першоосновами суспільного буття постають пріоритети духовного над матеріальним та особистості над людиною маси. Водночас аргументовано сьогочасне переважання у філософській і суспільній свідомості знеособленої парадигми буття над особистісною, яка все ж має гносеологічне підґрунтя і певні перспективи утвердитися в майбутньому. Розмежування різновидів людини автор монографії здійснює на основі застосування методологеми поділу буттєвого плину суспільства і людини на духовне і матеріальне. І вже на підставі інтерпретації змісту цих двох модусів буття диференціює чотири головних типи людини – залежна, посередня, особистість, геній. Обґрунтовано, що будь-яке людське знання має бути підпорядковане духовній самореалізації людини, а не розбудові сфери споживання, вигоди, соціального обивательства. Крім того, автором сформульовані концептуальні засади ідеології персоналізму, яка і від філософів вимагає повернення пріоритетного особистісного положення у суспільстві і відповідальності за світоглядну цінність висловлюваних ними думок, узагальнень, текстів. Загалом презентована монографія реконструює філософськи зрілу дослідницьку стратегію соціогуманітарних наук, змінює її загальноприйняту методологічну оптику.