Методологічна реконструкція системомиследіяльнісного підходу до розуміння свідомості

Анотація

Цілевизначальним орієнтиром пропонованого дослідження є докорінна реорганізація на циклічно-вчинкових засадах етапів історичного становлення методологічної концепції свідомості у рамках теорії діяльності та СМД-методології як відомої вітчизняної філософської течії другої половини ХХ ст. (Г.П. Щедровицький і його школа). Процес оновлення принципів і нормативів СМД-підходу до розуміння категорії і механізму свідомості став можливим завдяки метатеоретичному настановленню у її витлумаченні як атрибутивного інваріанту-способу людської буттєвості у взаємопроникненні та єдності її таких модальностей, як ноуменальне і феноменальне, трансцендентне та іманентне, непізнаване і пізнаване, безмовне й мовленнєве, неозначене (непоіменоване) й означене (назване). Для вирішення цього надзавдання здійснено три кроки пошукування, що виявляють як авторське бачення проблемного контексту філософського методологування у роботі зі свідомістю та основних модусів її розуміннєвого осягнення (свідомість-феномен, свідомість-ноумен, свідомість-категорія, свідомий досвід, свідомість-буття) у форматі інтегральних напрямів розвитку філософії (онтологія, метафізика, феноменологія, поліметодологія), так і принципи, умови та особливості системомиследіяльнісних уявлень про свідомість як про концептуальний засіб методологічної роботи та інтелектуальний базис і водночас ресурс колективної та індивідуальної миследіяльності. Передусім, відштовхуючись від аргументованого розрізнення двох дослідницьких стратегій пізнання-конструювання реальності (науково-природничої і метафізичної), що формують сутнісно різні онтологічні картини свідомості, висновується про екстенсивність і навіть тупиковість першої та евристичність і продуктивність другої. Остання  вимагає не лише критично-рефлексивного задіяння наявного обширу філософських знань, а й здійснення компетентного філософського методологування на шляху створення метатеорії свідомості. Власне така робота, в межах окресленого кола мети й завдань, і здійснена у форматі цього дослідження: за принципом квінтетності виокремлено оптимальне число модусів розуміння свідомості, де кожен з них підданий метаопису за визначенням, сутнісними ознаками і функційними характеристиками, та побудована п’ятерна мислесхема, що у постнекласичному стилі взаємоузгоджує ці розуміннєві модуси. В головній частині змістового метарозгляду піднятої методологічної проблематики доведено, що культурні здобуткм СМД-методології в осмисленні ресурсного потенціалу людської свідомості є унікальними, по-перше, зважаючи на відхід її представників од науково-предметного розгляду феномену свідомості, а зреалізування суто методологічного підходу, по-друге, враховуючи особливості обстоюваного ними способу використання категорії свідомості, а саме як концептуального засобу, мислеінструментально. Так, є всі підстави стверджувати, що Г.П. Щедровицьким і його гуртківцями здійснено повновагомий учинок колективної миследіяльності, зокрема й у спільній розуміннєвій роботі зі сферою свідомості, яка реконструйована нами за етапами канонічного мислевчинення: 1) с и т у а ц і й н и й  етап – концептуальне і категорійне опрацювання проблеми свідомості здійснено на досягненнях логіки, а пізніше методології, з їх основним предметом – мисленням і настановленням на створення його змістово-генетичної теорії засобами діяльнісного підходу;  2) м о т и в а ц і й н и й – свідомість, відштовхуючись від узагальнень культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського, була осмислена як інтелектуальний засіб окультурення і соціалізації особи через опанування нею знаками як знаряддям визначального впливу інтерсуб’єктної співдіяльності з навколишніми на противагу другорядному значенню знань, функціоналів свідомості; 3) д і я л ь н и й – широке знаково-інструментальне використання концепту і категорії  свідомості в колективній та  індивідуальній миследіяльності, щонайперше у таких поняттєвих зорганізованостях, як “табло свідомості” (потік образів свідомості, що інтенціюються як на упредметнених діях, так і на знаннях), “механізми свідомості” (породжують мислення в чуттєвій формі як плин образів або об’єктивних узмістовлень, або знакової форми), “чиста свідомість” (спонтанна, беззмістовна, безструктурна, самопричинна – незалежна від досвіду чуттєвого сприймання, від дії будь-якої емпірії), “організована свідомість” (ритмічно збалансована у функціонуванні, наповнена психокультурними утвореннями, хоча й не тривка, плинна, вимагає неабияких внутрішніх (мотиваційних, інтелектуальних, вольових тощо) зусиль особи для свого утримання, згармонування всього наявного матеріалу, що потрапив до її сферного життєпотоку), при цьому чиста свідомість, організуючись, втрачає свою спонтанність, уневільнюється; 4) п і с л я д і я л ь н и й – обґрунтування рефлексивності як одного з головних визначників ефективності кооперації кількох актів діяльності й одночасно зрілості та досконалості свідомості; на рефлексію покладається відповідальність за організацію свідомості, котра, проте є допоміжною, тоді як діяльність сама структурно задає дійсність рефлексії; тільки в рефлексивно збагаченому, мислекомунікаційному оргпросторі методологічних семінарів і сесій, оргдіяльнісних та організаційно-вчинкових ігор функціонали свідомості знаходять свій знаково-семантичний прихисток, свідоцький  осідок (передусім у текстах, формулах, схемах, моделях, рисунках).