Механізм самоефективності в людському функціонуванні

Анотація

Стаття анонсує теоретично довершену та методично аргументовану авторську концепцію особистої  самоефективності, яка обґрунтовує цей інтегральний психосоціальний  ф у н к ц і о н а л  як один із базових когнітивних механізмів людського розвиткового уприсутнення у світі. Сутнісно мовиться про трифакторно  утворювану (особистість, довкілля, поведінка) усвідомлену здатність і самоцінне вміння людини здійснювати поведінку відповідно до складного завдання чи новосталої проблемної ситуації й у підсумку успішно справлятися  із життєвими проблемами. Перші два підрозділи, окреслюючи функційні можливості та різноманітні ефекти самосприйняття особою своєї ефективності (інтенсифікація научіння, мобілізація зусиль, вибір діяльності, зростання продуктивності тощо), розкривають стратегію і принципи мікроаналітичної методології, а саме пропонують градуйовані шкали самоефективності як сукупність завдань різної складності, проблемності, стресостійкості та інших ознак-параметрів обстежуваного із виходом на детальну оцінку ступеня, сили та сумарного коефіцієнта самоефективності порівняно з еталонною продуктивністю поведінкових дій. Загалом мікроаналітична процедура в авторському досвіді методологування охоплює щонайменше чотири к р о к и психологічного спостереження за поведінкою людини  чи групи: зосередження уваги, накопичення всеможливої інформації, відтворення моделі поведінки і достатня вмотивованість усе це інтелектуально опрацювати. У цьому важливому вимірі розпросторення дослідницької свідомости авторська рефлексія слушно констатує таке: «Особлива заслуга мікроаналітичного підходу полягає в тому, що конкретні показники самоефективності забезпечують уточнені передбачення людської дії та афективної реактивності особи на виклики дозвілля». Показово, що в наступних підрозділах здійснено причинний, індуктивно-порівневий, загальнопрогностичний, самомотиваційний, спричинювально-кар’єрний, цілеорієнтаційний, компетентісний види аналізу сприйнятої саморегуляційної ефективності особи у її інваріантах, модальностях, гендерних траєкторіях та особливостях особистого і колективного функціонування. Тут оригінальною є ідея автора зондів самоефективності, яка отримала як концептне осмислення, так і емпіричне втілення у лікуванні фобій та інших психічних недуг. Примітно, що окремий такий зонд розміщується як дієвий психодіагностичний інструмент, який конструюється у персоніфікованих локаціях моделювання копінг-стратегій та уможливлює проведення оздоровчих процедур у сприйняті суб’єктами власної самоефективності до попередньо визначеного низького, середнього чи високого (максимального) рівня. Аргументовано, що в рамках надскладного теоретичного упредметнення – динамічної взаємодії між самореферентною думкою, дією і соціальним впливом – існують: 1) чотири основних джерела інформації (досягнення продуктивності, досвід спостереження за поведінкою інших, вербальне переконання і партнерські стосунки, окремі фізіологічні стани, що виявляють здатність, силу і вразливість особи); 2) чотири фактори успішного лікування фобічних дисфункцій (визначення сутнісних ознак, керування тривожним збудженням через думку, саморелаксування, цілеспрямоване оволодіння навичками подолання страху); 3) чотири параметри вимірювання самовідчуття фізичної ефективності (фізичні навантаження, серцева здатність, емоційний стрес, сексуальна діяльність); 4) чотири найважливіших зовнішніх стимули людського функціонування (інтерес до діяльності, винагорода, керування власною продуктивністю, культивування особистої ефективності); 5) чотири класи спонук-мотиваторів до нарощування самоефективності (цілеорієнтаційні, самомотиваційні, компетентнісно-умовні, кар’єрного зростання); 6) чотири канали утвердження почуття керованості особою своїми діями, ситуаціями, загрозами (емоційні відреагування, мисленнєве моделювання, поведінковий і когнітивний контроль); 7) чотири ключових внутрішніх чинники сприйняття особою власної неефективності (тривога через неспроможність впливати на події і соціальні умови, почуття марності через непродуктивність або безрезультативність дій, апатія і тенденція до дипресії, породжені стереотипним центруванням на негативних результатах діяльності, зневіра як наслідок непоправної втрати чи нездатності досягнути екзистанційно бажаного, невідкладного); 8) кілька важливих передумов послаблення самоефективності через відмову людини від особистого контролю (важковиконувані персональні інвестиції часу, зусиль, ресурсів і самообмежень у свою знаннєву й оргдіяльнісну компетентність, зловживання проксі-контролем, коли відбувається тиск на авторитетів чи владників, тощо); 9) низку факторів, які гальмують розвиток колективної ефективності (повсюдна залежність од засилля техніки і технологій, тиску бюрократичних структур, етномісцевих розбіжностей, войовничої фракційності політичних організацій і професійних груп, напору соціальних інститутів, домінування інтересів транснаціональних компаній та ін.); 10) чотири визначальні внутрішні бар’єри, котрі створенні сприйняттям колективної самоефективності і згубно деморалізують вияв спільних зусиль (особиста пасивність, почуття суспільної безпорадності, розрізнене сприймання мети учасниками, розчарування від безрезультативності колективних заходів та інституційних засобів). Воднораз цілком переконливими є психологічно обґрунтовані автором емпіричні факти відносно фундаментальної значущості самоефективності як складносистемного когнітивного механізму-посередника (в сукупності джерел, чинників, внутрішніх умов, рис-якостей) між особою і довкіллям, що спричиняє актуальні форми та моделі її поведінки. До прикладу, спостереження, моделювання і підкріплення відіграють первинну роль у тому, чому саме та як люди навчаються; здійснений вибір особою діяльності «у період формування її самоефективності конструює її життєвий шлях через селективний розвиток компетентностей, інтересів і партнерських уподобань; усвідомлення особистістю своєї самоефективності зумовлює докладання більше зусиль задля виконання складних справ, і чим вище рівень персональної самоефективності, тим вища її продуктивність; люди можуть набувати нові взірці поведінки через спостереження за моделями поведінки навколишніх, які вони згодом спроможні повторити; висока особиста самоефективність, посилюючи прагнення результативного успіху, сприяє самоповазі, тоді як низька, – будучи джерелом очікування провалу, знижує самошанування.

The article announces a theoretically complete and methodically substantiated author’s concept of personal self-efficacy, which justifies this integral psychosocial f u n c t i o n a l  as one of the basic cognitive mechanisms of human developmental presence in the world. Essentially, it is said about the three-factorially formed (personality, environment, behavior) conscious ability and self-valued ability of a person to carry out behavior in accordance with a complex task or newly appeared problem situation and eventually successfully cope with life problems. The first two subsections, outlining the functional possibilities and various effects of self-perception of one’s efficacy (intensification of learning, mobilization of effort, selection of activity, increase in productivity, etc.), reveal the strategy and principle of the micro-analytical methodology, specifically offering graded self-efficacy scales as a set of tasks of varying difficulty, problematics, stress resistance, and other traits-parameters of the subject being examined, leading to a detailed assessment of the degree, strength, and total coefficient of self-efficacy compared to benchmark productivity in behavioral actions. In general, the micro-analytical procedure in the author’s experience of methodologization encompasses at least four  s t e p s  of psychological observation of a person’s or group’s behavior: focusing attention, accumulating all possible information, reproducing a behavior model, and sufficient motivation to intellectually process all this. In this important dimension of the researcher’s consciousness expansion, the author’s reflection rightly states: “A special merit of the micro-analytical approach is that specific indicators of self-efficacy provide refined predictions of human action and the affective reactivity of a person to leisure challenges.” Notably, in the subsequent subsections, causal, inductive-comparative, general-prognostic, self-motivational, causal-career, goal-oriented, and competent types of analysis of the perceived self-regulatory effectiveness of a person in his invariants, modalities, gender trajectories and peculiarities of personal and collective functioning are carried out. Here, an idea of the author of self-efficacy probes is original, which has received both conceptual understanding and empirical implementation in the treatment of phobias and other mental ailments. It is worth noting that such a separate probe is positioned as an effective psychodiagnostic tool, constructed in personalized locations of coping-strategy modeling, enabling the conduction of therapeutic procedures regarding the subjects’ perception of their own self-efficacy at a predefined low, medium, or high (maximum) level. It is argued that within the framework of the highly complex theoretical subjectification – dynamic interaction between self-referential thought, action, and social influence – there are: 1) four main sources of information (achievement of productivity, experience of observation of others’ behavior, verbal persuasion, and partners’ relationships, certain physiological states revealing the ability, strength, and vulnerability of the person); 2) four factors for successful treatment of phobic dysfunctions (identification of essential features, managing anxious excitement through thought, self-relaxation, purposeful mastery of fear overcoming skills); 3) four parameters for measuring self-feeling of physical efficacy (physical load, heart capacity, emotional stress, sexual activity); 4) four most important external stimuli of human functioning (interest in activity, reward, management of one’s own productivity, cultivation of personal effectiveness); 5) four classes of incentive-motivators to increase self-efficacy (goal-oriented, self-motivational, competency-conditioned, career advancement); 6) four channels for asserting the feeling of control over one’s actions, situations, and threats (emotional reactions, thought modeling, behavioral and cognitive control); 7) four key internal factors of perceived by a person one’s own inefficacy (anxiety due to the inability to influence events and social conditions, a sense of uselessness due to unproductiveness or ineffectiveness of actions, apathy and a tendency to dipression generated by stereotypical centering on negative results of activity, despondency as a result of irreparable loss or inability to achieve existentially desired, urgent); 8) several important prerequisites for weakening self-efficacy through a person’s refusal of personal control (difficult-to-perform personal investments of time, effort, resources and self-limits in his knowledge and organizational competence, misuse of proxy-control when pressure is exerted on authorities or rulers, etc.); 9) a number of factors slowing down the development of collective effectiveness (widespread dependence on the dominance of technique and technology, the pressure of bureaucratic structures, ethno-local disagreements, the militant factionalism of political organizations and professional groups, the pressure of social institutions, the dominance of the transnational companies interests, etc.); 10) four decisive internal barriers created by the perception of collective self-efficacy and perniciously demoralize the manifestation of joint efforts (personal passivity, feeling of societal helplessness, fragmented goal perception by participants, disappointment from the ineffectiveness of collective efforts and institutional means).