Методологія психологічного пізнання смисложиттєвої сфери особистості

Анотація

Одне з головних складних питань сьогоднішнього філософсько-психологічного дискурсу – проблема віднаходження людиною сенсу власного життя і свого буттєвого призначення. В дослідженні проаналізовані особливості постання і взаємозалежного функціонування сенсожиттєвої і смислобуттєвої сфер особи у її буденних формах вияву та в контексті умов феноменального самоздійснення. На теоретичному і методологічному рівнях авторської рефлексії обґрунтовано концептуальні засади становлення особистості смисложиттєвого зорієнтування у повноті реалізації нею власного потенціалу, цілісному саморозкриттю її екзистенційних проявів у часопросторі суспільного повсякдення. Здійснено сутнісне розмежування понять смислу і сенсу: перше утримує стратегічні шляхи існування людини в її духовному самоплеканні, а друге опосередковується чуттєвим, досвідним сприйняттям нею дійсності, що становить підґрунтя для визначення тактичних пріоритетів її життєактивності. Наявний тезаурус психологічної науки засвідчує, що смислосфера буття і сенсосфера життя у їх сукупному синергійному поєднанні організуються у смисложиттєву сферу особистості. Якщо смисл буття є трансцендентним щодо людського єства, то сенс життя – іманентною психодуховною дійсністю феномена людини. Загалом сенси відображають вищий рівень задоволення індивідуальних потреб, які осягаються особистістю завдяки вчуванню, набувають для неї персональної значущості, тоді як смисли  впорядковують основні для осіб і спільнот інтереси, знання, цінності, норми, моральні приписи, культурні настановлення та  ін. В ідеальному світі життя свідомості людини її смисли і сенси організовані холістично, хоча й мають різний рівень оприявнення у повсякденній діяльності і відзначаються різною пріоритетністю для самої особистості, що продиктовано середовищем-довкіллям її безпосереднього існування, індивідуальними особливостями і характеристиками психодуховного розвитку. Водночас доведено, що важливого значення тут набувають персонально вибрані принципи побудови життєвого шляху,  які становлять підсумок свідомої систематизації нею цільових запитів і духовних поривань до її повновагомої самореалізації. Постання системи особистих поглядів і переконань здійснюється в річищі цілеспрямованого здійснення низки осмислених діяльностей й узагальнюється насамперед під впливом образу/стилю життєактивності самої людини. Цілісна світоглядна картина дійсності розкривається її внутрішніми зусиллями в діалектичній єдності суб’єкт-об’єктної взаємодії як найдоступнішої форми матеріалізації фундаментальних властивостей буття. Особистісний світ з позицій філософсько-психологічного роз’яснення – це насамперед самобутня  концептуальна модель багатовимірного відображення зовнішнього світу й одночасно феноменальний локус, що об’єднує досягнуте і реалізоване в соціокультурному просторі індивідуального життєздійснення людини. Рефлексивно-методологічний ракурс розгляду особистості у її самісному позиціонуванні оптимізує визначення зазначеного предметного поля науково-психологічного пізнання, конкретизує стратегічні і тактичні підходи до дослідження її ціннісно-смислової сфери, формує вихідну позицію в інтерпретації отриманих результатів щодо життєвого горизонту її  екзистенційного утвердження як індивідуальності та універсума. Вітакультурна методологія і професійне методологування А.В. Фурман і його наукова школа уможливлюють оптимізацію теоретичних і прикладних пошуків у психосоціальній царині суспільного життя, відкалібровують сутнісну та структурно-функціональну змістовність особистісного сприйняття науковцем картини світу як раціогуманітарного результату дослідницько-пізнавальної активності людини – психологічного знання. Миследіяльність як інтегратор свідомісного і практичного слугує синергетичному поєднанню досвіду та знань у цілісну онтологічну картину світу, а категорійний лад уможливлює рефлексивно зріле мислення та організовує ідеальне інструментальне забезпечення психологічного пізнання, передусім синтезує інтелектуальні конструкти в систему всеохватного осягнення дослідником-гуманітарієм смисложиттєвих вимірів буття. Тому методологування у сфері наукової психології – це синтетичний спосіб здійснення рефлексивного мислевчинення й одночасно процес-просування вправного застосування дослідником складної сукупності підходів, парадигм, концептів, моделей і головне – засобів та інструментів цілісного пізнання-конструювання процесів,  явищ і подій тотально присутньої психічної реальності. Конститутивною характеристикою свідомості особистості й засадничим індикатором її смисложиттєвого зорієнтування є осмисленість життя у циклічній єдності установчого, емоційно-мотиваційного, когнітивного і поведінкового складників, що визначає особливості ставлення людини до світу та постає своєрідною план-картою її подальших дій і вчинків. У роботі розкрито сутність поняття професійного мислення суб’єкта психологічної діяльності та методологічної організації пізнання як процесу достовірного відображення-творення предметного поля науково-пошукової роботи. З рефлексивних позицій висвітлено ґенезу психологічної думки щодо постання цілісної теоретичної картини взаємозалежних ліній самоздійснення людини – осмислення буття й осенсовування життя в актах методологування як миследіяльного практикування – ефективного застосування способів, форм, засобів та інструментів комплексного дослідження смисложиттєвої сфери особистості. Насамкінець запропонована структурно та функціонально обґрунтована авторська категорійна матриця пізнання названої сфери, що диференціює і згармонізовує оптимальну систему таксономічних категорій як засіб уможливлення цілісного теоретичного уявлення про цей важливий пласт онтофеноменальної буттєвості людини і як ефективний узірець-знаряддя взаємодоповнюваних метатеоретизування і професійного методологування, відіграє роль ідеалізованої канонічної моделі в таксономічно організованому мереживі категорійних визначеностей у світі науки і культури.