Екзистенціалізм та його психотерапевтичний потенціал

Анотація

Дослідження здійснює історико-змістову реконструкцію еволюції екзистенціалізму як однієї з культурно найвпливовіших філософських течій ХХ століття і на його розлогому поліпарадигмальному ґрунті формулює авторські узагальнення щодо можливостей і перспектив розвитку екзистенційної психотерапії у збагачувальному поєднанні із принципами і техніками гіпнотерапії, що дають змогу виліковувати найскладніші фобії та інші психічні недуги пацієнтів. Щонайперше аргументовано висвітлюються головні тематизми екзистенціоналістського дискурсу, а саме переважання самобутнього стилю філософування як нестримної миследіяльності, центрування рефлексивної свідомости міркувача на людині та її суб’єктивності (зокрема на емоціях і почуттях), первинність екзистенціювання і свободи людини відносно її суті, атрибутивність діяльної волі, рішучості та відповідальності як визначальних рис-якостей екзистенціювальної особи, наявність трагічного складника у житті кожної людини, неминуча очевидність смерті, котра усвідомлюється та переживається глибоко особисто як кульмінаційне обмеження екзистенції, першість зацікавленого осягнення екзистенціалістами людини, світу, мови, історії, ось-буття, суспільства, істини, віри, автентичності, сенсу життя, тривоги, нудьги, розпачу, ковітальної функціональності, смертності та інших форм, модусів чи аспектів самоцінного людського існування-уприсутнення. Технологія самого філософсько-психологічного пошуку зреалізовується автором поетапно, у вигляді тринадцяти логічно пов’язаних кроків: 1) обґрунтовано унікальне місце екзистенціоналізму серед інших філософських систем, таких як емпіризм, ідеалізм, гуманізм, прагматизм, гностицизм; 2) упрозорено витоки екзистенціалізму як нової філософії у творчості датського мислителя і теолога Серена К’єркегора всередині ХІХ ст., а пізніше німецького любомудра Фрідріха Ніцше; 3) окреслено нові горизонти узмістовлення екзистенційно інтенційованого рефлексивного думання в особі таких талановитих достойників людства ХХ ст., як К. Ясперс, М. Гайдеґґер, М. Бубер, Ж.-П. Сартр, Ґ. Марсель; 4) розкрито самобутнє бачення екзистенціоналістами відношення людини і світу як одвічної світоглядної проблеми, котру їхня методологічна оптика дає змогу ставити і розв’язувати в найширшому контексті осмислення – «я існую», а тому присутній у світі; 5) доведено, що знання добуваються суб’єктивно та інтроспективно через пізнання інших людей, через спостереження і спілкування, коли істина відкривається тому, хто перебуває в екзистенції свободи, відкритості, самодостатності; 6) пояснено глибинні джерела і багатоманітну феноменологію тривоги як невід’ємного, онтологічно вкоріненого, атрибуту людської екзистенції, як стимулу до автентичності і піклування, але водночас як неуникненної причини обмеженості та смертності людини; 7) аргументовано головний шлях до суб’єктного самоздійснення особи – через свободу, волю, рішучість, шляхетність, творчість як найважливіші риси її екзистенційної зрілости, яка виявляється у відповідальних актах і вчинках; 8) детально розглянуто смертність людини у кількох вимірах думання: а) як винятково людської екзистенційної проблеми, б) як причинної передумови піклування, що онтологічно джерелить од неуникненної тривоги, в) як остаточну фактичність особистого життя-екзистенціювання – смерть, г) нарешті як жахаюче передчуття кінечности, що породжує закорінене людське бажання вічности; 9) проаналізовано індивідуальне прагнення кожної особи до автентичності як сильне бажання до справжнього повноцінного життя через канали дієвої орієнтації на Творця, самоуяви, самоцінності, персональної відповідальності, Богонаступності, самопобудови, совісливості; 10) реінтерпретовано екзистенціалістську концепцію історичного характеру життя людини, умови та особливості його інтенсивності та якості, а також охарактеризовано монументальне, антикварне і критичне відношення людини до історії як до постійного розмірковування над майбутнім; 11) з’ясовано різноаспектне, переважно конструктивне, співвідношення базових концептів і засадничих постулатів екзистенціалізму із метафізичним, онтологічним, етичним і теологічним дискурсами й, зокрема, аргументовано, що Бог ідентифікується віруючим екзистенціалістом із джерелом любови-ласки та правосуддям у глибині людського єства; 12) протрактовано філософські засади екзистенційної психотерапії Пола Тілліха й одночасно, зважаючи на їх обов’язковість і виняткову продуктивність, висвітлено проблемні зони, принципи, закономірності, процедурні техніки і похідні нормативи психооздоровчого практикування у його центральній ланці – здійснення екзистенційного аналізу, що уможливлюють подолання фобіками та іншими душевно хворими (невротиками, психопатами тощо) психічної недуги, звісно, на тлі максимально коректного ставлення терапевта до пацієнта і на їх органічне співчутливе перебування разом тривалий час; 13) уконкретнено екзистенціалістську доктрину Ґ. Марселя, котра фундується на інтуїтивній характеристиці так званої модерної людини, у котрої відсутня онтологічність (загублений смисл) і котра існує як життєва та соціальна функціональність (себто як сукупність безупинно виконуваних функцій), а тому потребує екзистенційної допомоги, що забезпечить тотальну співучасть у бутті, цілісність світобачення, одухотворення повсякденністю та упокорену надію.

The study carries out a historic-meaningful reconstruction of the existentialism evolution as one of the culturally most influential philosophical currents of the twentieth century and, on its extensive polyparadigmatic basis, formulates author’s generalizations regarding the possibilities and prospects for the development of existential psychotherapy in an enriching combination with the principles and techniques of hypnotherapy, which make it possible to cure the most complex phobias and other mental ailments of patients. First of all, the main thematisms of the existentialist discourse are highlighted with arguments, namely the predominance of the original style of philosophizing as an unbridled thought activity, the centering of the thinker’s reflexive consciousness on a person and his subjectivity (in particular on emotions and feelings), the primacy of existentialization and human freedom in relation to its essence, attribution of active will, determination and responsibility as defining features-qualities of an existential person, the presence of a tragic component in the life of each person, the inevitable evidence of death, which is realized and experienced deeply personally as the culminating limitation of existence, primacy of the interested comprehension by existentialists of man, the world, language, history, here-existence, society, truth, faith, authenticity, meaning of life, anxiety, boredom, despair, covital functionality, mortality and other forms, modes or aspects of self-valued human existence-presence. The technology of the philosophical-psychological search itself is realized by the author gradually, in the form of thirteen logically related steps: 1) it has been substantiated the unique place of existentialism among other philosophical systems, such as empiricism, idealism, humanism, pragmatism, gnosticism; 2) the origins of existentialism as a new philosophy in the work of the Danish thinker and theologian Sшren Kierkegaard in the middle of the 19th century, and later the German wise man Friedrich Nietzsche, were clarified; 3) it has been outlined new horizons of stating the existentially intentional reflexive thinking in such talented dignitaries of mankind of the twentieth century as K. Jaspers, M. Heidegger, M. Buber, J.-P. Sartre, G. Marcel; 4) the original vision of the relationship between human and the world by existentialists is revealed as an eternal worldview problem, which their methodological optics enables to put and solve in the broadest context of comprehension – “I exist,” and therefore am present in the world; 5) it has been proved that knowledge is acquired subjectively and introspectively through the cognition of other people, through observation and communication, when truth is revealed to one who is in the existence of freedom, openness, self-sufficiency; 6) deep sources and diverse phenomenology of anxiety are explained as an integral, ontologically rooted attribute of human existence, as an incentive to authenticity and care, but at the same time as an inevitable cause of human limitation and mortality; 7) the main path to the subjective self-fulfillment of a person has been argued – through freedom, will, determination, nobility, creativity as the most important features of one’s existential maturity, which is manifested in responsible acts and deeds; 8) the mortality of a person in several dimensions of thinking is considered in detail: a) as an exclusively human existential problem, b) as a causal prerequisite for care, which ontologically exudes from inevitable anxiety, c) as the final factuality of personal life-existentialization – death, d) finally as a terrifying premonition of finality, giving rise to an ingrained human desire for eternity; 9) the individual striving of each person for authenticity has been analyzed as a strong desire for a true full-fledged life through channels of effective orientation to the Creator, self-imagination, self-worth, personal responsibility, God-succession, self-construction, conscientiousness; 10) it has been reinterpreted the existentialist concept of historical nature of human life, the conditions and features of its intensity and quality, and also has been characterized the monumental, antiquarian and critical attitude of human to history as a constant reflection on the future; 11) it has been clarified multiaspect, mostly constructive, correlation of basic concepts and fundamental postulates of existentialism with metaphysical, ontological, ethical and theological discourses and, in particular, it is argued that God is identified by a believing existentialist with a source of love-caress and justice in the depths of human nature; 12) the philosophical foundations of Paul Tillich’s existential psychotherapy were interpreted and at the same time, taking into account their mandatory and exceptional productivity, it is highlighted the problem areas, principles, regularities, procedural techniques and derived norms of psycho-healing practice in its central link – the implementation of existential analysis, which make it possible to overcome mental illness by phobics and other mentally ill (neurotics, psychopaths, etc.), of course, on the background of the most correct attitude of a therapist to a patient and to their organic compassionate stay together for a long time; 13) the G. Marcel’s existentialist doctrine is specified, which is based on the intuitive characteristic of the so-called modern person, who lacks ontology (lost meaning) and who exists as a vital and social functionality (that is, as a set of continuously performed functions), and therefore needs existential help, which will provide total complicity in being, the integrity of worldview, spiritualization by everyday life and pacified hope.