Психогігієна як дисциплінарний напрям психологічної науки

Анотація

У статті розкрито призначення психології як галузі знань, що належить до наук про життя і має на меті якнайбільше довідатися про психічне життя всіх живих істот нашої планети, а відтак і про життя в цілому, хоча найбільше упродовж другого століття свого наукового оформлення цікавиться насамперед особинами власного представництва та їхніми спільнотами. Наведено досліджений Романом Трачем поділ на течії, напрями, спеціалізації, досліди, що відображає частини цілісності у вивченні психічного життя людини, які при їх поєднанні не відображають людську органічність. Відзначено, що цей закономірний загальноцивілізаційний потяг до відновлення втраченої в науковому періоді розвитку психологічного знання цілісності зумовив потребу в розробленні вітакультурної методології, тобто методології культури життя людини. Представлено настанови В.А. Роменця, які на початку ХХІ століття втілились у новоствореній А.В. Фурманом вітакультурній методології психологічного знання, оприявненої у метафорі млина життєвого і культурного набутку людини її мисленням. Зокрема, відрефлексовано відновлення А.В. Фурманом предметного поля психологічного знання в обрисах канонічної психології як визначеної В.А. Роменцем найбільш природної  форми психології як науки. Обґрунтовано визначення психогігієни як системи засобів, які вживає людина і суспільство в цілому для збереження власного психічного здоров’я й, отже, здоров’я як цілісності, що не існує без цієї його сутнісної властивості. Щонайперше, уточнено, що ці засоби містяться в самому психічному здоров’ї людини і в суспільстві та неусвідомлено витребовуються у повсякденні так само, як не усвідомлюються потреби гомеостазу організму до того моменту, коли стає явною  необхідність спеціальних зусиль для збереження цілісності власного функціонування. У статті подано методологічні засади психогігієнічної зумовленості розвитку психологічних теорій, їх загальноцивілізаційної та індивідуально значущої для людини витребуваності в ужитковому контексті збереження психічного здоров’я людини в спільнотах, де відбувається її життєве функціонування; розкрито циклічний характер розвитку психогігієни у взаємозв’язку з психологічним увиразненням відповідними спілками та спільностями ризиків і загроз їхній власній цілісності, життєвому призначенню і безперешкодному здійсненню своїх природних можливостей. Також наведено підходи  ВООЗ до зміцнення і захисту психічного здоров’я у світі, конкретизовано способи посилення реакції цієї всесвітньої організації для зміцнення психічного здоров’я, що включають  втручання в ранньому віці, підтримку дітей, соціально-економічне розширення можливостей жінок, соціальну підтримка людей поважного віку, вразливих категорій людей, включаючи меншини, корінних жителів, мігрантів та осіб, які постраждали від конфліктів, пропагандистську діяльність у галузі психічного здоров’я, втручання у сферу психічного здоров’я на роботі, житлову політику, запобігання насильству, розвитку громади, зменшення бідності та соціальний захист бідних, антидискримінаційні закони та кампанії, просування прав, можливостей та піклування людей з психічними розладами. Доведено, що психологічний зміст психогігієни становить собою призначення усіх напрямів психологічного знання здійснювати творення психокультури людини, включаючи культуру її власного психічного здоров’я. Розкрито тенденції сучасного стану осмислення теоретичних і методологічних проблем психогігієни, які свідчать про незворотний процес відновлення гуманістичної спрямованості суспільної свідомості, а з ним – звернення психологічних досліджень до проблематики педагогічного такту, уважності, обачності, поваги до людської гідності, турботи про психічне й фізичне здоров’я людини, яке в українській психологічній культурі має особливо значущу традицію. Відзначено, що ця традиція є відображенням надзвичайно трагічної історії  розвитку філогенетичних умов збереження життя української нації протягом останнього тисячоліття.