Моральна сфера особистості та її сутнісні визначення

Анотація

Аналізується проблематика моральності в сучасному психологічному дискурсі та життєдіяльності людини, групи, суспільства загалом. Констатується важливість її теоретичного переосмислення, відштовхуючись від уявлень про людину стародавніх мислителів, зокрема Платона, де онтологічним маркером досконалого соціуму та окремої особи розглядалася справжність, творення блага, корисність, доцільність, гармонія існування та суті. Сутність людини заперечується в ідеї симулякра (софісти) як неправдивої копії у наслідуванні, коли ставиться під сумнів її здатність жити відповідно до ідеї людини (добра, блага, розуму), а суспільство розглядається як множина безликих одиниць (сингулярність) без особистісного начала, тому нехтуються питання про ідеал людини, сенс і зміст її життя. Висновується, що на ідеї симулякра ґрунтується методологія сучасного постмодернізму, який аргументує перебіг життєвого процесу особи в неусвідомлених і нічим недетермінованих екзистенційних мотивах, у яких не ставиться проблема моральності. Вважається, що людина має право завжди бути іншою, навіть аномальною, не підкорятися ніяким нормам, правилам і стандартам, не ставити питання про сутність і сенс життя, натомість популяризується людина-симулякр як невизначена одиниця, із масиву яких виникає безликий широкий загал, а не людська спільнота із життєствердними, щирими та відкритими стосунками. Стверджується, що обґрунтування фундаментальних засад автентичної моральності особистості першочергово стосується її стосунків з Богом, Іншим, із собою, спільнотою, зі світом, що виявляється у ставленні до різних аспектів суспільного повсякдення. Воднораз аргументована наявність вертикального і горизонтального вимірів моральності – соціальної природи та духовного наповнення. Доведено, що основою духовної моральності є закон дієвої (безумовної, абсолютної, рівної до всіх) любові до Іншого, звільнення особи від егоїзму, творення свободи і повсюдної особистої відповідальності. Натомість у людини із соціальною моральністю постійно виникають труднощі в реалізації морального ставлення до Іншого (залежність ставлення від рівня родинних зв’язків, статусної близькості, індивідуальних особливостей) та проблеми з мотивацією такої поведінки (неврахування гідності Іншого, його потреб блага, свободи, бути індивідуальністю). Зазначається, що в українському суспільстві сьогодні переважає моральність соціальної природи і поширеними є прояви особистісної аморальності, тому очищення потребує сфера морального ставлення до навколишніх, що фундується на уявленні про людину, про феноменологію дієвої любові, про добро і зло, життя і смерть, совість, справедливість, а також про пошанування права Іншого та спільноти на свободу та індивідуальність. Охарактеризовано шкалу морального-неморального ставлення до Іншого, у якій виокремлено три рівні – моральний, морально нейтральний, аморальний – та його одинадцять підрівнів. Проаналізовані особистісні механізмі та проблемні зони в реалізації моральної поведінки особи. Висвітлені канали її морального вдосконалення в ковітальних контекстах культури, праці, політики, буденного життя.