Школа виховання творчих здібностей В.А. Роменця: витоки успіху

Анотація

Володимир Андрійович Роменець (1926-1998) – важлива постать в українській психології, автор фундаментальних праць з історії психології, психології творчості, теоретичних та методологічних засад гуманітарного пізнання. Висока оцінка наукових досягнень воднораз потребує конструктивного аналізу його доробку, витлумачення останнього з огляду на сучасні тенденції розвитку науки і культури. Перевидання праці В. Роменця 1973 року “Виховання творчих здібностей у студентів” (2018. №3-4) стимулює психологів до канонів філософського мислення. Це підтверджує здійснений ученим феноменологічний аналіз еволюції інтересу до науки з боку молодих людей (абітурієнтів та студентів відділення психології університету), що ґрунтований на реконструкції етапів їхнього захоплення науковим пізнанням. Доведено, що входження молоді у сферу інтелектуального пошуку супроводжується її особистим напруженням між ідеалом усебічної розвинутості та обов’язковістю фахової спеціалізації. Особа персоналізує науку, енциклопедичність, обізнаність, розглядає її як індивідуальний проект окремих досягнень у пізнанні істини визначних дослідників. У подальшому відбувається ускладнення та “демократизація” образу науковця, що пов’язано з персональною кризою осягнення обмежень наукового пізнання. У праці В. Роменця проаналізовано деякі західні підходи до креативності, зокрема роботи Дж. П. Гілфорда, Е. П. Торранса та Г. Гутмана, які піддані критиці або за надмірні метафізичність та натурфілософію, або за “тестову манію”. Загалом психодидактичне вивчення творчості в аналітичному досвіді В. Роменця спирається на анкетування і спостереження, які стосувалися лише абітурієнтів та студентів відділення психології філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, що не дає підстав для широких узагальнень. До того ж він не приділяє належної уваги опису програми власного емпіричного дослідження, не вказує на формування та склад вибірки, часові межі експериментування та ін. Те саме стосується запропонованої ним методики діагностики рівня творчих здібностей. Тому на часі актуальною є розробка чіткості ієрархії та послідовності етапів розгортання інтересу до наукової творчості, яка би надавала короткий опис кожного з них. Воднораз аргументовано, що  класичний стиль дослідницької діяльності в науці, властивий Володимиру Роменцю, становить своєрідний канон філософського мислення, яке йде вельми оригінальними шляхами та не може бути до кінця обмеженим формальними вимогами до публікацій без втрати своєї виняткової змістовності, концептуальної цілісності та дидактичної значущості.