Наука філософії. Основи філософської методології

Анотація

Методологічне дослідження присвячено висвітленню достеменних витоків філософії у сонмі інших, культурно значущих, пізнавальних систем, а саме аргументованому обґрунтуванню її предмета, методу, принципів та інших відправних пунктів саме як епістемологічно розлогої н а- у к и, а не лише як окремої, нехай і найважливішої, царини світоглядного знання, форми свідомости чи різновиду мистецтва. Інакше кажучи, у цьому нарисі виявляється та аргументується логічний (на відміну від усталено історичного) погляд-аспект на траєкторію розвитку і нинішній стан філософії в аналітико-теоретичних розрізах її наукового статусу, предметного поля, органічного для об’єктивації методу, внутрішніх джерел інтелектуальної самоорганізації. У цьому контексті виявляється ансамбль суб’єктно-об’єктних зв’язків-відношень у філософському дослідженні та конструюванні пізнання і практики/практикування, форм свідомости (правова, наукова, політична, естетична) та пояснювальних принципів. Водночас ґрунтовно переосмислюється по-своєму багатокомпонентна, злагоджена і відкрита, система філософських знань й передусім методологія Г.В.Ф. Геґеля в напрямку створення своєрідної «таблиці Менделєєва», яка унаочнено структурує та удетальнює логіко-історичні напрацювання передової філософської думки у двох версіях: а) у формі площинної (двовимірної) с х е м и атрибутивних ознак, похідних характеристик і змістових конотацій у предметних рамках дослідження філософією основоположного відношення «буття – свідомість», б) у вигляді просторової (тривимірної) м о д е л і надскладного предметного поля філософії як науки, що сконструйована поняттєво-категорійними засобами як головоломна й інтегрально синтезна взаємодія буття та відображувальної його свідомости, що забезпечує джерело та форми їх історичного розвитку. На зазначених методологічних засадах отримано стисле авторське визначення предмета філософії: це – відношення внутрішньо розчленованої єдності буття і свідомости, де пріоритет буття здійснюється через взаємодію зі свідомістю, котра не тільки відображає, а й одночасно творчо збагачує його. Крім того, доказово оприявнюючи структуру людської діяльності як найфундаментальнішого способу людського ось-буття-практикування, висвітлюються обсяг, зміст і значеннєво-змислове наповнення таких ключових філософських понять, як «підхід», «метод», «спосіб», «принцип», «факт», «досвід (емпірія)». Зокрема, п і д х і д витлумачено як спрямованість людської діяльності, що спричинена вітальністю суб’єкта (головно потребою чи метою), уможливлює його окремий погляд або стиль-порядок бачення світу і людини в ньому та атрибутивно характеризується інтенційністю свідомости/мислення на так чи інакше упредметненої об’єкт або об’єктивну чи суб’єктивну реальність. Воднораз м е т о д – це певна сума засадничих інваріантних знань про предмет (передусім кілька взаємопов’язаних принципів), що: а) відображає його найзагальніші істотні ознаки, поглиблюючи й уточнюючи знання про нього; б) визначає спрямованість його подальшого дослідження, інтегруючи при цьому відповідно до його специфіки розвиток даної сфери знання; в) епістемологічно організується у форматі певного філософського чи суто наукового підходу як продуктивної синтези раніше прийнятих до втілення у життя принципів; г) потенційно реалізується у вигляді варіативних способів його теоретичного осягнення, а практично здійснюється як оптимальний стиль чи зразок ситуаційного практикування. Сутнісно с п о с і б становить таке: організація практики «тут і тепер», тобто конкретно упредметненого та удіяльненого практикування, приводить до фактичного досягнення мети діяльності, свідомісно фундуючись на методі як окремішній системі знань. Заразом доведено, що головне призначення п р и н ц и п у як основоположення будь-якої миследіяльності – мати самодостатню неперехідну цінність як ідеальний об’єкт ось-буття людини, яким та свідомо керується у своєму пізнанні й повсякденному практикуванні. У зв’язку з цим наведено низку (точніше – сім) філософських принципів, що віддзеркалюють л о г і к у побудови складновимірного методу філософії у його власному розвитково-екзистенційному узмістовленні. Із названих методологічних позицій переглянуто сутнісні визначення (дефініції) та інтерпретаційні погляди на донині проблемні питання про базове джерело знань, істину й про філософські факт і досвід (емпірику), вмотивована вагомість такої фундаментальної ознаки філософії, як конкретність її наукового знання, а це означає різносторонність і всебічність до опрацювання предмета пізнання та практикування, що рівноцінно комплексності й концентрованості її методу до інтелектуального осягнення неозорого всесвіту взаємодії буття і свідомости.

This methodological study is dedicated to illuminating the genuine origins of philosophy among the multitude of other culturally significant cognitive systems – specifically, to the reasoned substantiation of its subject matter, method, principles, and other starting points as an epistemologically expansive      s c i e n c e, rather than merely a distinct, if paramount, domain of worldview knowledge, a form of consciousness, or a variety of art. In other words, this essay identifies and argues for a logical (as opposed to the conventionally historical) perspective on the trajectory of philosophy’s development and its current state, examined through the analytical-theoretical dimensions of its scientific status, subject field, the method organic to its objectification, and the internal sources of intellectual self-organization. Within this context, the ensemble of subject-object connections and relations in philosophical inquiry and the construction of knowledge and practice/practising, forms of consciousness (legal, scientific, political, aesthetic), and explanatory principles is identified. At the same time, a thorough reconsideration is undertaken of the in its own way multi-component, cohesive, and open system of philosophical knowledge – and above all the methodology of G.W.F. Hegel – in the direction of creating a kind of «Mendeleev’s table» that visually structures and elaborates the logical-historical achievements of advanced philosophical thought in two versions: a) in the form of a planar (two-dimensional) s c h e m e of attributive features, derivative characteristics, and semantic connotations within the subject framework of philosophy’s investigation of the foundational relation «being – consciousness»; b) in the form of a spatial (three-dimensional) m o d e l of the extraordinarily complex subject field of philosophy as a science, constructed by conceptual-categorical means as an intricate and integrally synthetic interaction of being and the consciousness that reflects it, providing the source and forms of their historical development. On the basis of these methodological foundations, a concise authorial definition of the subject of philosophy is arrived at: it is the relation of the internally articulated unity of being and consciousness, wherein the priority of being is realized through interaction with consciousness, which not only reflects but simultaneously enriches it creatively. Furthermore, by demonstrably revealing the structure of human activity as the most fundamental mode of human here-being-in-practice, the scope, content, and semantic-meaningful substance of such key philosophical concepts as «approach,» «method,» «way,» «principle,» «fact,» and «experience (empiria)» are elucidated. In particular,                a p p r o a c h is interpreted as the directedness of human activity – occasioned by the vitality of the subject (primarily a need or goal) – that enables a distinct perspective or style-order of seeing the world and the human being within it, and is attributively characterized by the intentionality of consciousness/thinking toward an objectified, or objective, or subjective reality in one way or another. At the same time, m e t h o d  is a certain sum of foundational invariant knowledge about a subject (primarily several interrelated principles) that: a) reflects its most general essential features, deepening and refining knowledge of it; b) determines the direction of its further investigation, integrating in accordance with its specificity the development of the given sphere of knowledge; c) is epistemologically organized in the format of a particular philosophical or strictly scientific approach as a productive synthesis of principles previously adopted for realization in life; d) is potentially realized in the form of variable ways of its theoretical comprehension, and is practically carried out as an optimal style or model of situational practising. In its essence, w a y consists in the following: the organization of practice «here and now» – that is, of concretely objectified and activity-embodied practising – leads to the actual achievement of the goal of activity, consciously grounded in method as a distinct system of knowledge. It is likewise demonstrated that the primary purpose of a p r i n c i p l e, as the foundation of any thought-activity, is to possess self-sufficient, enduring value as an ideal object of human here-being, by which one consciously guides oneself in one’s cognition and everyday practising. In this connection, a series – more precisely, seven – of philosophical principles is presented, reflecting the l o g i c of constructing the complexly dimensional method of philosophy in its own developmental-existential substantiation. From these methodological positions, the essential definitions and interpretive views on the hitherto problematic questions of the basic source of knowledge, truth, and philosophical fact and experience (empirics) are revisited; the significance of such a fundamental feature of philosophy as the concreteness of its scientific knowledge is motivated – meaning the many-sidedness and comprehensiveness in the elaboration of the subject of cognition and practising, equivalent to the complexity and concentratedness of its method for the intellectual comprehension of the boundless universe of the interaction of being and consciousness.