Особливості інтерпретації та імплементації поняття “резильєнтність” у психологічній і педагогічній науках

Анотація

Стаття присвячена аналізу особливостей інтерпретації та імплементації поняття «резильєнтність» у психологічній та педагогічній науках, що зумовлено трансформацією освітніх парадигм і пошуком нових, релевантних і більш якісних освітніх результатів. Виявлено, що відносна новизна терміна в українському науковому дискурсі спричинила дефінітивну невизначеність та множинність синонімічних перекладів, що ускладнює уніфікацію наукового мовлення. Простежено еволюцію концепту від етимологічного коріння у точних науках до сучасного поліпарадигмального застосування. Закцентовано на необхідності чіткого розмежування резильєнтності від споріднених понять-уявлень, таких як стресостійкість, життєстійкість та копінг, підкреслюючи її динамічний, адаптивний та трансформативний характер. У психології резильєнтність розуміється як здатність особи долати несприятливі обставини, сприяючи психологічному зростанню та розвитку через внутрішні механізми саморегуляції. В освітології пропонується розширити розуміння «академічної резильєнтності» від вузького соціально-педагогічного трактування (як подолання освітньої нерівності) до ширшої, дидактично зорієнтованої, концепції. Ця концепція охоплює здатність більшості учнів/здобувачів успішно справлятися з повсякденними навчальними викликами, перетворюючи їх на ресурс для когнітивного та особистісного зростання. Запропоновано інтегровані психолого-педагогічні моделі, що спрямовані на формування внутрішніх ресурсів особистості (саморегуляції, емоційного інтелекту, когнітивної гнучкості) для успішної навігації в мінливому освітньому та професійному довкіллі. Висновується, що термін «резильєнтність» успішно закріпився в українській мові, заповнивши концептуальну лакуну, і постає ключовою компетентністю для формування стійкої та адаптивної особистості.

This article analyzes the specifics of interpreting and implementing the concept of «resilience» in psychological and pedagogical sciences, driven by the transformation of educational paradigms and the search for new, relevant educational outcomes. It reveals that the term’s relative novelty in Ukrainian scientific discourse has led to definitional ambiguity and a multitude of synonymous translations, complicating the unification of scientific language. The evolution of the concept is traced from its etymological roots in the exact sciences to its modern multi-paradigmatic application. The author emphasizes the need for a clear distinction between resilience and related concepts such as stress resistance, hardiness, and coping, highlighting its dynamic, adaptive, and transformative nature. In psychology, resilience is understood as an individual’s ability to overcome adverse circumstances, fostering psychological growth and development through internal self-regulation mechanisms. In pedagogy, the article proposes broadening the understanding of «academic resilience» from a narrow socio-pedagogical interpretation (overcoming educational inequality) to a wider, didactically oriented concept. This concept encompasses the ability of most students to successfully cope with everyday learning challenges, transforming them into resources for cognitive and personal growth. Integrated psychological and pedagogical models are proposed, aimed at fostering an individual’s internal resources (self-regulation, emotional intelligence, cognitive flexibility) for successful navigation in a changing educational and professional environment. The article concludes that the term «resilience» has been successfully assimilated into the Ukrainian language, filling a conceptual gap, and is a key competence for forming a resilient and adaptive personality.