Мовно-мовленнєві ресурси розширення і збагачення українськості

Анотація

Дослідження присвячене комплексному висвітленню проблематики мовно-мовленнєвих ресурсів українськості як етнічно закоріненого у віках, ментально й соціально самобутнього, психодуховно багатого своєю унікальністю та вишуканістю, масштабно глобального, атрибутивного чинника буття всесвіту українства, причому як у рамках державного кордону країни, так і за її межами у часо­просторі інших народів світу. Авторська к о н ц е п ц і я, реалізуючи архетипні нормативи принципу кватерності та мислевчинкові можливості-засоби вітакультурної методології, обґрунтовує й епістемологічно удетальнює чотири логіко-змістових модулі (тобто окремі функціо­нальні вузли рефлексивної миследіяльності) у ролі за­садничих способів покрокового розв’язання проблеми максимально широкого задіяння потенціалу рідної мови в сучасних, винятково складних, реаліях українського соціуму. П е р ш и й  крок у цій спіралі свідомісного упрозо­рення спроможностей українськості становить ситуаційне осягнення рідної мови як свободи-екзистенції усуб’єкт­неного українського духу, котрий правдоточить лише йому притаманною ось-буттєвістю із кожного українця, гурту, спільності, нації в цілому. Доведено, що рідна мова у феноменально безкраїх просторах внутрішнього і зов­нішнього мовлення є живодайне осереддя самозбереження і розвитку титульної нації й одночасно духовне серце соціально неозорої українськості, що в екзистенційному суголоссі організовують та консолідовують українське сус­пільство через чотири основних канали формоутворення свідомости – через життя, особистість, учинки, культуру – і головне з опертям на ресурси та можливості самобутньої психокультури української ментальності у її субетнічному розмаїтті і сталій душевній організації, суперечливих формовиявах сили і слабкості, добра і злості, любови і ненависти, мудрости й обмеження, потягу до сакрального, вічного і наповнення реального життя буденним, приземленим. Д р у г и й крок – це різнобічно вмотивоване аргументування рідної мови як найважливішої світлиці української людини й воднораз як священного ресурсу нації. Обґрунтовано, що в осмисленні сутності і смислу буття мова відіграє роль домівки, оселі, родинного храму, де промінить істина у її миследіяльному втіленні – у живому слові, мовленні, спілкуванні, і де екзистенцію­вальна думка дає у своєму вактуальненні слово цьому невимовному змислу й далі заповнює у мовний спосіб просвіт ось-буттєвості, утверджуючи подієвість істини і плекаючи сферний потік функціоналів свідомости. Крім того, фактологічно окреслено вельми потужний мовно-мовленнєвий ресурс сучасного українства в кількох ас­пектах: а) у численних еволюційних продуктах миследіяль­ності українців, що засвідчують культурну зрілість і складнобарвність їхньої рідної мови; б) у чотиривимірному мегапросторі накопичення корисних знань про мову і мовлення в досвіді непересічної української душі і вільного етнонаціонального духу, що охоплює фонетичний (пись­мовий) образ, мелодику, ритм і значення (смисл); в) в інноваційному практикуванні модульно-розвивального навчання, яке доладно поєднує чотири стратегії управління освітнім процесом ЗОШ і ЗВО (наукова, дослідна, само­реалізаційна, вітакультурна) під час викладання навчаль­них предметів/дисциплін, у тому числі й української мови, забезпечуючи інтенсивну українізацію свідомости і психокультурне зростання здобувачів середньої і вищої освіти. Т р е т і й крок мислерефлексивного вчинення розкриває потужний евристичний потенціал та унікальні соціокультурні можливості головного мовно-мисленнєвого ресурсу українськості – поняттєво-категорійного ладу (передусім масиву вербальних засобів) свідомого відповідального співжиття українців у своїй добровільній зобов’язальності всіх за кожного й кожного за всіх. У цьому інтерпретаційному ракурсі окреслено вісім, почетвірно згрупованих, етапів категорійної ґенези (слово, ім’я, термін, поняття; категорії окремої науки, загальнонаукової категорії, філософські категорії, категорії культури або світоглядні універсалії) та здійснено низку авторських методологічних узагальнень щодо найкращого задіяння цих засобів для всеохопного розпросторення українсь­кості; зокрема, подано визначення і призначення поняття, умови його перетворення в концепт, сформульовано закон еквівалентності понять, зафіксовано (математично і текстово) авторську формулу категорії, а також описано архітектоніку, функції, правила та особливості оперування будь-якою епістемологічно зрілою категорією. Ч е т в е р т и й крок полягає у підсумковому рефлексуванні ковітально-екзис­тенційних ресурсів сучасної української мови, котрі сьогодні, як і впродовж півтисячолітніх історичних випробувань, протистоять лінгвоциду, себто мововбивству, яке нині підтверджують драматичні і трагічні події на полях як повномасштабної російсько-української війни, так і війни мовної. Аргументовано, що екзистенційна місія рідної мови є основоположна, вітально незамінна, свя­щенна, що підтверджують Біблійні вірші, справжні дос­тойники української нації, категорійна матриця української ментальності, етносоціальне та культуротворче призна­чення національної ідеї. Серед іншого узагальнено, що письмовий образ становить тіло рідного слова, його звукове оформлення – психічний стан актуального чи потенційного мовця, мелодика і ритміка висловлювань – душу мовлення, а семантика – сам світосяйний дух укра­їнської мови. Насамкінець висновується, що українська мова постає у чотирьох вимірах буттєвости нації, а саме як: 1) ідентифікатор українськості, тобто як єдина, сутнісна, дійсна, атрибутивна ознака українця; 2) кордон нації – ментальний, топонімічний, соціокультурний, психодуховний; 3) влада-панування українців на своїй священній землі, не догоджаючи на шкоду собі будь-яким імперіям, союзам, усіляким охлократіям і вождям-некрофілам; 4) найпотужніша зброя у мовній війні, яку будь-що треба виграти, і найголовніша свідомісно-духовна зброя в сьогочасній російсько-українській війні, у якій потрібно здобути нашу заслужену екзистенційну перемогу.

The study is dedicated to a complex explanation of the prob­lematics of linguistic-verbal resources of Ukrainianness as something that was embedded for centuries, something that is related to a mentality, something socially unique, something psychospiritually diverse in its authenticity and elegance, global in its scale, something that is an attributive factor of the existence of the Ukrainianness universe both within the frames of a states border of Ukraine and beyond its borderlines, in the spacetime of the other nations of the world. The authors concept, by implementing the archetypical normative of the quaternity and the cognitive capabilities and tools in the vita-cultural methodology, substantiates and epistemologically elaborates on four logical-semantic modules (i.e., on the separate functional nodes of reflexive cognitive activity) as fundamental methods for a sequential solving the problem of as broad as possible utilizing the potential of Ukrainian language in the modern highly complex realities of Ukrainian society. The first step in this spiral of conscious clarification of the Ukrainianness  capabilities is the situational understanding of the Ukrainian language as the existence-freedom of the subjectified Ukrainian spirit that remains true only by its inherent essence that comes from each Ukrainian, from a group, from a community, and from the nation as a whole. It has been proven that the native language in the phenomenally boundless spaces of internal and external verbality is a life-giving center of self-preservation and development of the titular nation and, at the same time, the spiritual heart of socially boundless Ukrainianness, that in the existential unison organize and consolidate Ukrainian society through four main channels of consciousness formation – through life, personality, actions, culture – and most importantly, relying on the resources and capabilities of the original psycho-culture of the Ukrainian mentality, in its sub-ethnic diversity and stable spiritual organi­zation, contradictory formations of strength and weakness, good and evil, love and hate, wisdom and limitation, the yearning for the sacred, eternal and the filling a real life with the everyday and mundane at the same time. The second step is a multifaceted motivated justification of the native language as the ultimate room of the Ukrainian person and, at the same time as the sacred resource of the nation. It was substantiated that in under­standing the essence and content of being, language plays the role of a home, a dwelling, a family temple, where the truth is ought to source in its thought-action embodiment – in a living word, speech, and communication, and where existential thought, in its actual meaning, gives the floor to this ineffable meaning and further fills the space of being-ness in a linguistic way, affirming the eventfulness of truth and nurturing the spheric flow of the functionalities of consciousness. In addition, the very powerful linguistic-verbal resource of modern Ukrainianness is factually outlined in several aspects: a) in the numerous evolutionary products of Ukrainians cognitive activities, which testify to the cultural maturity and complex coloring of their native language; b) in the four-dimensional megaspace of accumulating valuable knowledge about langua­ge and speech in the experience of an extraordinary Ukrainian soul and a free ethno-national spirit, encompassing phonetic (written) image, melodics, rhythmics and meaning (sense); c) in the innovative practice of modular-developmental learning, which harmoniously combines four strategies for managing the educational process of secondary schools and higher edu­cation institutions (scientific, research, self-realization, vita-cul­tural) when teaching academic subjects/disciplines, inclu­ding the Ukrainian language, ensuring intensive Ukrainization of consciousness and psychocultural growth of secondary and higher education students. The third step of cognitive reflective action reveals the powerful heuristic potential and unique sociocultural possibilities of the primary linguo-intellectual resource of Ukrainianness, which is the conceptual and categorical system (primarily an array of verbal means) of conscious and responsible coexistence of Ukrainians in their voluntary obligation of all for one and one for all. Within this interpretative perspective  eight stages of categorical genesis are outlined and grouped of four, (word, name, term, concept; categories of a separate science, general scientific category, philosophical categories, categories of culture or worldview universals) and a number methodological generalizations regarding the best use of these means for the comprehensive dissemination of Ukrainianness were made by the author; in particular, the definition and purpose of the notion are given, the conditions for its transformation into a concept and the law of the notions equivalence is formulated, along with the author’s formula of the category being recorded (both mathematically and textually), and the architectonics, functions, rules, and features of operating with any epistemologically mature category being described. The fourth step lies in concluding reflection on the covital-existential resources of the modern Ukrainian language, which today, as well as throughout half a millennium of historical trials, are resisting linguicide, i.e. language extermination, which is now confirmed by dramatic and tragic events on the fields of both the full-scale Russian-Ukrainian war and the language war. It was reasoned that the existential mission of the native language is fundamental, irreplaceable, and sacred, as confirmed by Biblical verses, faithful dignitaries of the Ukrainian nation, the categorical matrix of the Ukrainian mentality, and the ethnosocial and cultural-creative purpose of the national idea. Among other things, it is summarized that the written image constitutes the body of the native word, its sound design is the mental state of the actual or potential speaker, the melodics and rhythmics of utterances constitute the soul of speech, and semantics are indeed the very luminous spirit of the Ukrainian language. At the very end,  it is concluded that the Ukrainian language appears in four dimensions of the nation’s existence, namely as: 1) the identifier of Ukrainianness, that is, as the only essential, fundamental, attributive sign of a Ukrainian; 2) the border of the nation is mental, toponymic, socio-cultural, psycho-spiritual; 3) the power-dominance of Ukrainians on their sacred land, not pleasing any empires, unions, all kinds of ochlocracies and necrophiliac leaders to their detriment; 4) the most powerful weapon in the language war, which must be won at all costs, and the most important conscious-spiritual weapon in the current Russian-Ukrainian war, in which we must achieve our well-deserved existential victory.