Гуманітаристика – простір вирішальної боротьби за світ українства

Анотація

У статті-есеї світоглядно упрозорено україноцентричну позицію щодо визначальної значущості гуманітарних дисциплін для формування в дітей і молоді національного світогляду в межах етноментальних роду-нації та дому-держави. Аргументовано засадничий постулат про те, що для  в и х о в а н н я  національно свідомої і сильної особистости українця-патріота необхідна розколонізація гуманітарного простору України, тому що багатостолітня бездержавність призвела до безпрецедентних мутацій як в усвідомленому повсякденні народу, так і в підсвідомих персональних пластах-кайданах людського існування: страху і відчаю, самовідчуження і самоприниження, малоросійськости і меншовартости, безпам’яцтва і «кочубеївщини» (зрадництва), котрі й сьогодні буденно оприявнюють мовне відступництво і мовленнєве покалічення. Розглянуто три основних кити гуманітаристики: історія, мова, література. Цілком слушно стверджується, що найголовнішим завданням системи національної освіти є деколонізація історичної свідомости шляхом: а) зліквідування чужих імперських окулярів і винищення «національного гермафродитизму»; б) утвердження історичної правди, якою б гіркою вона не була, та відповідальність за неї всіх разом і кожного окремо; в) обов’язкового викладання предмета/дисципліни «Історія України» у закладах середньої/вищої освіти. Неспростовно обґрунтовується, що ще одне із надважливих завдань полягає в депоневолюванні мовної свідомости громадян, де в цій справі аксіомами для діяння мають стати: 1) єдина українська мова як державна і загальносуспільна водночас; 2) для мов-окупанток – лише суботні або недільні школи; 3) системне (правове, фінансове, ідеологічне тощо) посилення державного статусу української мови. Воднораз стверджується, що «літературна невільність» найяскравіше символізує колонізований стан свідомости етнічних українців сьогодні; насправді українська художня література – це синтетичний вияв нашої культури, найпоказовіший спосіб маніфестації своєї національної самобутности у світі, зрештою це доля народу в художніх образах та історичних і сучасних сюжетах.

The article-essay ideologically explains the Ukrainian-centric position regarding the decisive importance of humanitarian disciplines for the formation of a national worldview in children and youth within the ethno-mental family-nation and home-state. The fundamental postulate is argued that in order to e d u- c a t e a nationally conscious and strong personality of a Ukrainian patriot, the decolonization of the humanitarian space of Ukraine is necessary, because centuries-old statelessness has led to unprecedented mutations both in the conscious everyday life of the people and in the subconscious personal layers-shackles of human existence: fear and despair, self-alienation and self-humiliation, Little Russianness and inferiority, forgetfulness and “nomadism” (betrayal), which even today routinely manifest linguistic apostasy and speech mutilation. Three main areas of humanities are considered: history, language, literature. It is quite rightly stated that the most important task of the national education system is the decolonization of historical consciousness by: a) eliminating foreign imperial spectacles and eradicating “national hermaphroditism”; b) affirming historical truth, no matter how bitter it may be, and the responsibility for it of all together and each individually; c) mandatory teaching of the subject/discipline “History of Ukraine” in secondary/higher education institutions. It is irrefutably substantiated that another of the most important tasks is the de-enslavement of the linguistic consciousness of citizens, where in this matter the axioms for action should be: 1) a single Ukrainian language as both state and general public at the same time; 2) for the languages of the occupiers – only Saturday or Sunday schools; 3) systemic (legal, financial, ideological, etc.) strengthening of the state status of the Ukrainian language). At the same time, it is argued that “literary unfreedom” most vividly symbolizes the colonized state of consciousness of ethnic Ukrainians today; in fact, Ukrainian fiction is a synthetic expression of our culture, the most indicative way of manifesting its national identity in the world, after all, it is the fate of the people in artistic images and historical and contemporary plots.