Функціонування і розвиток свідомої здатності у спілкуванні, грі, художній діяльності

Віктор Петрович Москалець

Анотація


Необхідна умова існування свідомої здатності у спосіб корелятивної співвіднесеності між площинами психічних актів (ноез) і змістів-сенсів (ноем) – діяльність. Попри комунікативний зміст інших видів діяльності, існує і власне комунікативна діяльність – спілкування, провідним мотивом якого є воно саме. Психологічні й тілесні контакти з об’єктом такого спілкування – самодостатня мета для суб’єкта. Емоційно-диспозиційна основа його мотивації – всі види любові та приязні. Депривація спілкування завдає серйозних руйнацій психічному здоров’ю майже всіх людей. Тому спілкування – засаднича умова і спосіб нормального функціонування свідомої здатності людини, головний чинник психічного розвитку мовлення як підгрунтя цієї здатності немовлят і дітей раннього віку, які конче потребують спілкування, сповненого експресивними проявами любові й ніжності. Діти, які потерпають від депривації такого спілкування, помітно відстають у розвитку: мовлення власного та розуміння зверненого до них, інтелекту, самосвідомості, адекватної емоційності, соціальної активності й адаптивності. До процесу інтуїтивної “інтеріоризації” немовлят і дітей раннього віку поступово “підключаються” механізми соціально-психологічної інтеракції, сутність якої полягає в тому, що у ноемах свідомої здатності суб’єкта відображаються ставлення до нього, до інших людей, до світу авторитетних і референтних для нього осіб і груп. Найбільш потужний суб’єктний чинник ефективності особистісного розвитку дитини – автентична активність посередництвом вольових зусиль, яких вимагає дотримання правил гри, котра вабить і захоплює її. Діти доброхітно приймають обмеження, яких вимагають правила гри, і вдоволено дотримуються їх, тому що це – умови для випробування їх психічного та соматичного життєвого потенціалу, тому що у процесі гри “грають” життєві сили дитини, котрі тішать її. Таке вдоволення – емоційно-мотиваційний базис будь-якої справжньої гри та глибинний засновок психологічної спорідненості ігрового самообмеження і самоподолання з моральністю й духовністю особистості, а відтак суб’єктний фактор розвитку її духовно-моральної свідомої здатності. Воднораз розвивається її естетична чутливість завдяки тому, що ігрові правила утворюють той гармонійний лад, який справляє естетичне враження краси гри. Глибинна основа мотивації художньо-образної діяльності (творення і сприймання художніх творів) – сокровенне людське прагнення – свободи духу, звільнення від сковувальних його біологічних і суспільних “кайданів”. Тому ідейно-емоційним стрижнем образів високого мистецтва є вільнолюбний людський дух, якому підвладні і потяги, зумовлені біологічною природою людини, і суспільні табу та імперативи, котрі гноблять його. У процесі художньо-образної діяльності суб’єкт емпатійно ідентифікується з боріннями духу героїв художніх творів. Ці емпатійні відрухи власної духовно-моральної здатності тішать суб’єкта, що розвиває емоційно-диспозиційні основи відповідних ноем його свідомої здатності. Пізнання вимагає серйозного ставлення і важких зусиль, до яких найдужче спонукає зацікавленість його змістом. Ефективний спосіб такого зацікавлення – ігровий психологічний зміст учіння. Загалом питання включення гри у пізнавальну діяльність має сенс лише як сповнення процесу учіння ігровим психологічним змістом. Органічно поєднати важкі зусилля учнів, яких конче вимагає пізнання та засвоєння наукових істин і духовних цінностей з ігровою привабливістю – справа нелегка, але можлива, насамперед щодо предметів художньо-естетичного циклу внаслідок семантичної спорідненості мотивації ігрової та художньо-образної діяльностей. Необхідна умова гуманістичної місії спорту – він мусить бути шляхетним змаганням, себто справжньою грою.


Ключові слова


свідома здатність; мотивація; спілкування; комунікативна діяльність; інтеракція; гра

Повний текст:

PDF>PDF

Посилання


Amonashvili Sh. Khai bude vse, yak ye. Hra ta ihry. Kurier UNESCO. 1991. №4. S. 22–26.

Hehel H.V.F. Lektsii po estetike. Sochynenia. T. ХIV. M.: Institut filosofii AN SSSR. 438 s.

Heizinha Y. Homo Ludens. Kyiv: “Osnovy”, 1994. 250 s.

Moskalets V. Vydy diialnosti z pozytsii subjektnoho pidkhodu v psykholohii. Psykholohiia i suspilstvo. 2012. № 4. S. 66–78.

Moskalets V. Psykholohiia hry ta ihrovoho zmistu inshykh vydiv diialnosti. Psykholohiia i suspilstvo. 2020. №. 2. S. 46–66. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2020.02.046

Moskalets V. Psykholohiia osobystosti: pidruchnyk. Kyiv: Lira-K, 2020. 364 s.

Moskalets V. Funktsionalno-psykholohichna sutnist svidomosti yak ramkovoi umovy piznannia, metodolohuvannia, viry, myslennia, diialnosti. Psykholohiia i suspilstvo. 2019. № 1. S. 35–52.DOI: https://doi.org/10.35774/pis2019.01.035

Nabokov V. Lolyta: roman. Moskva: Yzvestyia, 1989. 368 s.

Ormesson-d Zh. Ihry bez zhartiv. – Hra ta ihry. Kurier YuNESKO. 1991. №4. S. 34–39.

Rubynshtein S.L. Chelovek y myr. Metodolohycheskye y teoretycheskye problemы psykholohyy. Moskva: Nauka, 1969. S. 348–374.

Sihov K.B. Liudyna poza hroiu i liudyna, shcho hraie. Vstup do filosofii hry. Filosofska i sotsiolohichna dumka. 1990. № 4. S. 28–44; № 10. S. 44–60.

Furman A.V. Svidomist yak ramkova umova piznannia i metodolohuvannia. Psykholohiia i suspilstvo. 2017. №4. S. 16–38. DOI: https://doi.org/10.35774/pis2017.04.016

Shiller F. Estetyka. Kyiv: “Mystetstvo”, 1974. 360 s.

Claparede E. Experimentale pedagogie et psychologie de l“efant. Neuchatel: Gallimard, 1951. 360 р.




DOI: https://doi.org/10.35774/pis2021.01.117

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ISSN 2523-4099 (online), ISSN 1810-2131 (print)