"Знайти себе" і "бути вірним собі" як вектори самопізнання

Анотація

У статті самопізнання розглядається як одна з атрибутивних властивостей розвиткового функціонування свідомої здатності людини бути присутньою у світі. Йдеться про розуміння особистості як про шарову побудову: у підґрунті перебуває “емоційно-динамічне єство”  (Г. Скоровода) чи “організм” (К. Роджерс), тобто наші потяги, прагнення й пов’язані з ними емоції; і над ним поверх когнітивно-вольову “особисту надбудову” (Ф. Лерш), свідоме “Я”. Наші переживання є автентичними (справжніми), коли те, що переживається у підґрунті особи (“живіт“,“серце“), не відшовхнуте  від нашої особистої надбудови (“розум“, “воля“), як це стається у фройдистських витісненнях, а навпаки, людина  дає собі звіт того, що там діється, й керується цим у своїх рішеннях і висловах. Витіснення “підвалу” із поля наших переживань веде до нещирості, брехні самому собі (Ж-П. Сартр), й у крайніх випадках – до неврозу та психозу. Особистісно центрована  психотерапія  Карла Роджерса допомагає людині “знайти себе“, прислуховуватись до свого “організму” і помалу рухатись у напрямку до “повно функціональної особистості”. Йдеться про стиль життя, у якому людина відкрита до своїх глибинних переживань і бере їх до уваги у своїх рішеннях та поведінці. Поняття “повністю функціонуючої особистості” подібне до концепції самоактуалізаційної особи А. Маслова.

Using the personаlity theory of German psychologist Philipp Lersch, a phenomenological elucidation of what it means “to thine own self be true” is offered. Lersch views the person as a two-tіеr structure.  The <affective-dynamic> base is formed by our drives, needs, desires, and emotions connected with them. Resting upon it is the <personal superstructure> of thinking and decision-making processes. Harmonious working together of both levels is a precondition of personal authenticity, while lack of it, as in repressions,   leads to inauthentic, “phony“ experiences and behaviors (as described by J.D.Salinger in  his novel “Catcher in the rye”). In the person-centered therapy of Carl Rogers client is slowly moving in the direction of a <fully functioning person> which is open to and in touch with experiences of its <organism>, i.e. its  <affective-dynamic base>. This Rogerian concept is similar to the A.H. Maslow’s descriptions of <self-actualizing persons>.