Михайло Коцюбинський: від таємниці агави до загадки особистості

Анотація

Пропоноване дослідження присвячене деталізованому висвітленню взаємопрониклих життєвого і творчого шляхів визнаного в Україні та за її межами непересічного художнього таланту, сонцесяйної особистості і патріотично незламної індивідуальності Михайла Михайловича Коцюбинського (1864 – 1913). Цей достойник національного духу та унікальних літературних ужинків належить, за визначенням Івана Франка, до «нової генерації українських письменників», твори яких просякнуті витонченим й до болю правдивим психологізмом, довершеним мікроскопічним вивченням душевних станів, найделікатніших внутрішніх порухів думки, хвилювання, мрії, бажання та завжди більшою чи меншою мірою екзистенційно драматичних переживань героїв їхніх канонічних художніх творів. Воднораз переконливо аргументовано, що серед когорти модерних українських прозаїків кінця ХІХ – початку ХХ століття (І. Франко, О. Кобилянська, П. Мирний, В. Стефаник, Г. Хоткевич та ін.) Коцюбинського вирізняє вишукана, причому як внутрішня (мисленнєво-мовленнєва, морально-етична), так і зовнішня (мовна, текстова), естетичність його есе, новел, оповідань, у яких добірними художніми засобами і прийомами змальовується не лише всеможлива структурно-динамічна палітра екзистенціювання особисто психодуховного, а й природних об’єктів, наділених широкою мозаїкою формовиявів суб’єктного: таємниця агави («вона цвіте, щоб умерти, й умирає, щоб цвісти»); цвіт яблуні, серед якого панує безвладність воскового дитячого тіла; дитячі очі волошок, що виблискують ніжністю і правдивістю; жайворонкова пісня, що лине у блакитний океан небес, пронизуючи радістю вимучену рутиною душу, і т. ін. Відтак, здавалося б, відомі представники рослинного і тваринного світів у прозаїчних творах талановитого майстра рідного слова, будучи сповнені сакральною таємничістю, оживають, здушевлюються, переповнюються згармонованою суб’єктністю. Важкий життєвий шлях письменника, як проілюстровано наступністю ковітальних подій, змушував черпати сили і з української природи – із серця рідної землі та із еталонних узірців (насамперед особистісних) етнонаціональної культури і, незважаючи на матеріяльні нестатки, канцелярську роботу, хвороби і нагляд поліції, розквітнути щедрим талантом світового масштабу – цвітом справжньої художньо вишуканої краси. Врешті-решт фактологічно обґрунтовано, що творчий шлях, здійснений Михайлом Коцюбинським у форматі великого вчинку-подвигу, вповні переміг життєвий шлях і за художнім змістом, і за культурними наслідками. І підтвердженням тому є те, що передчасна смерть («те сичання чигаючої смерти») обернулося безсмертям його творів на віки для всього людства.

The proposed research is devoted to a detailed coverage of the interpenetrated life and creative paths of the outstanding artistic talent, the sun-shining personality and the patriotically indestructible individuality of Mykhailo Mykhailovych Kotsyubynskii (1864 – 1913), recognized in Ukraine and abroad. This worthy man of the national spirit and unique literary works belongs, according to Ivan Franko’s definition, to the “new generation of Ukrainian writers,” whose works are imbued with refined and painfully truthful psychologism, complete microscopic study of mental states, the most delicate internal movements of thought, excitement, dreams, desires and always more or less existentially dramatic experiences of the heroes of their canonical works of art. At the same time, it is convincingly argued that among the cohort of modern Ukrainian prose writers of the late nineteenth – early twentieth centuries (I. Franko, O. Kobylyanska, P. Myrnyi, V. Stefanyk, G. Khotkevych, etc.) Kotsyubynskyi is distinguished by exquisite, and both internal (thought-speech, moral-ethical) and external (speech, text) aesthetics of his essays, novels, short stories, in which selected artistic means and techniques do not only describe an all-possible structural-dynamic palette of existentialization of personal psychospiritual, but also natural objects endowed with a wide mosaic of form manifestations of subjective: the mystery of the agave (“it blooms to die, and dies to bloom”); apple blossom, among which the anarchy of the wax child’s body reigns; children’s eyes of cornflowers, sparkling with tenderness and truthfulness; lark song, flowing into the blue ocean of the sky, piercing with joy a soul tortured by routine etc. Therefore, it would seem that well-known representatives of the plant and animal worlds in the prosaic works of the talented native word’s master, being full of sacred mystery, come to life, are animated, and filled with harmonized subjectivity. The difficult life path of the writer, as it is illustrated by the continuity of covital events, forced to draw strength from Ukrainian nature – from the heart of native land and from the reference patterns (primarily personal) of ethno-national culture and, despite material shortages, clerical work, illness and police supervision, to blossom with a generous talent of world scale – the color of true artistically exquisite beauty. In the end, it is factually substantiated that the creative path made by Mykhailo Kotsyubynskyi in the format of a great deed-feat fully conquered the life path both in artistic content and in cultural consequences. And confirmation of this is that premature death (“that hissing of the waiting death”) turned into the immortality of his works for ever for all mankind.