Сучасні тенденції розвитку сфери психології в оптиці вітакультурної методології

Анотація

Зміст програмного дослідження становить новітній матеріал, що напрацьований в останні роки та виголошений 10 червня  2021 року на початку роботи П’ятнадцятого зібрання авторської наукової школи. Його значеннєво-смислова мозаїка рефлексивно організована навколо двох взаємозалежних світоглядних концентрів. Перший різнобічно аргументує націєтворче зорієнтування колективної миследіяльності і вітакультурних здобутків представників названої школи упродовж майже трьох десятиліть її сучасної історії. Сутнісно мовиться про збалансоване задіяння вишуканої рідної мови (досконалих текстів) і живого мовлення (продуктивного спілкування), символічних засобів і графічних зображень, що в локалізованих оазах штучної актуалізації вищих ментальних і духовних цінностей утверджують справжній український спадок – осереддя живильного, ковітального і водночас відповідального, національного духу. Другий світоглядний концентр стосується докорінно обширнішого, змістовнішого й онтологічно більш адекватного та ковітально вичерпнішого розуміння психології як усюдисущої сфери усвідомленої людської життєдіяльності. На тлі того, що психологія сьогодні у цивілізованому масштабі розвивається екстенсивно, тобто в рамках суто наукового підходу, безупинно примножуючи свої упредметнення у загальному контексті природних явищ і відповідних методів уреальнення різних типів наукової раціональності, пропонується кардинально змінити методологічний інструментарій її розуміннєвого опрацювання, а саме зінакшити систему координат та набір доцільних лінз-засобів до смислосенсового осягнення, інтерпретації і творення цієї плинної нематеріальної дійсності. У цьому аналітичному розрізі виокремлено й відрефлексовано одну глобальну і чотири похідних тенденції у взаємопрониклому розвитку сучасної психології в Україні та світі. Квінтесенція глобальної тенденції – це її інтенсивний, евристичний шлях поступу в безкраї сферні горизонти актуальної людської буттєвості в екзистенційному плині психодуховного практикування осіб, груп, соціумів як онтично вкоріненої, вселенської, самобутньої сфери миследіяльності та її розвій як особливого світобачення, ковітального досвіду повсякдення і навіть способу життя. Ідея такого альтернативного розвитку належить Г.П. Щедровицькому (1980), тоді як її реалізація здійснена нами в останнє десятиліття у двох засадничих аспектах: а) в рамках застосування новітньої методологічної оптики – циклічно-вчинкового підходу до розуміння психології як сфери взаємопрониклих сфер свідомості і діяльності, мислення і вчинення та б) у форматі розробки, апробації і впровадження у простір сучасного ЗВО авторської програми із дисципліни “Психологія як сфера миследіяльності”, призначеної для фахового вишколу здобувачів третього (доктор філософії) рівня підготовки зі спеціальності 053 Психологія. У результаті вперше аргументовані та детально охарактеризовані ситуаційна, мотиваційна, вчинково-діяльна і післядіяльна стратегеми довершеного мислевчинення, що узасаднюють методологічну організацію сфери психології. Воднораз висвітлені такі важливі тенденції у розвитковому перебігу психології як людинознавчої науки: 1) істотне розширення її предметного поля за горизонталлю і вертикаллю нових узмістовлень, зокрема й повновагоме постання теоретичної психології; 2) перехід дослідницьких стратегій і процедур від класичного і некласичного ідеалів-типів наукової раціональності до постнекласичної; 3) збагачення й дисциплінарне утвердження канонічної психології і психософії академіка Володимира Роменця; 4) розробка метаметодологічних засобів та інструментів задля розуміння-пізнання-творення метафізичних за онтологічною визначеністю образів-субстанцій-сутностей (мислення, свободи, творчості, віри, любові, духовності й т. ін.), щонайперше створення максимально досконалої методологічної оптики смислосенсового осягнення метатеоретичної мозаїки життя свідомості.