Самотолерантність як чинник самісного розвитку особистості

Анотація

У статті здійснено цілісне теоретико-методологічне осмислення внутрішньоособистісного виміру толерантності як надскладного феномену, що долає межі її традиційного тлумачення як соціально спрямованого настановлення і постає засадничим способом сенсосмислової організації особистісного ось-буття; обґрунтовано важливість концептуального виокремлення самотолерантності як специфічного інтрапсихічного феномену, що забезпечує життєздатну інтеграцію суперечливих складників досвіду та динамічне підтримання архітектонічної цілісності Я окремої людини; доведено, що самотолерантність не становить похідну від загальної толерантності, а має автономний онтологічний статус як самостійний регулятивний механізм, що уможливлює вчинкове утримання напруження між різними модальностями Я без їх деструктивної редукції чи відчуження; розкрито діалогічний взаємозв’язок самотолерантності із явищем самоприйняття, котре інтерпретовано як базисну буттєву презумпцію інтеграції особистісного світу; при цьому уточнено їх функціональне розмежування, де самотолерантність постає інструментом трансформації внутрішньої суперечливості у стратегічний ресурс самопізнання і самоздійснення людини як індивідуальності, котра вчиняє. Концептуалізацію даного психодуховного утворення реалізовано через побудову структурно-функціональної моделі, що репрезентує її як інтегративний регулятор особистісної організації, чиє функціонування забезпечується синергійною взаємодією самоприйняття, рефлексивної самокомунікації, вчинкової саморегуляції та процесів самоідентифікації. Показано, що їх системна взаємодія уможливлює збереження інтегральної цілісності особистості в умовах її іманентної неоднорідності та екзистенційної динамічності. Узагальнено, що самотолерантність постає визначальним чинником самісного розвитку особистості, котрий детермінує її здатність до сенсосмислового узгодження досвіду, підтримання внутрішньої автентичності та повнокровного самоздійснення у мінливих соціокультурних координатах сучасного світу.

The article provides a holistic theoretical and methodological comprehension of the intrapersonal dimension of tolerance as a super-complex phenomenon that transcends the boundaries of its traditional interpretation as a socially directed attitude and emerges as a fundamental way of sensory-meaningful organization of the personality’s Dasein (here-being). The importance of conceptual differentiation of self-tolerance as a specific intrapsychic phenomenon is substantiated, which ensures viable integration of contradictory components of experience and dynamic maintenance of the architectonic integrity of an individual’s Self. It is proved that self-tolerance is not a derivative of general tolerance but possesses an autonomous ontological status as an independent regulatory mechanism that enables the act-based (vchinkova) containment of tension between different modalities of the Self without their destructive reduction or alienation.The dialogic relationship between self-tolerance and the phenomenon of self-acceptance is revealed, the latter being interpreted as a basic existential presumption of the integration of the personal world; at the same time, their functional differentiation is clarified, where self-tolerance acts as a tool for transforming internal contradiction into a strategic resource for self-knowledge and self-actualization of a person as a performing individuality. The conceptualization of this psycho-spiritual formation is implemented through the construction of a structural-functional model that represents it as an integrative regulator of personal organization, whose functioning is ensured by the synergetic interaction of self-acceptance, reflexive self-communication, act-based self-regulation, and processes of self-identification. It is shown that their systemic interaction enables the preservation of the personality’s integral wholeness under conditions of its immanent heterogeneity and existential dynamism. It is summarized that self-tolerance emerges as a decisive factor in the self-development of the personality, which determines its capacity for the sensory-meaningful coordination of experience, maintenance of inner authenticity, and full-blooded self-realization within the shifting socio-cultural coordinates of the modern world.