Теоретична тріангуляція у психологічних дослідженнях як епістемологічна технологія

Анотація

Актуальність обґрунтування теоретичної тріангуляції як різновиду дослідницької стратегії зумовлена необхідністю модернізації епістемологічних технологій  в епоху метамодерну. З-поміж п’яти найпоширеніших типів тріангуляції – даних, дослідників, методологічної, теоретичної та множинної – теоретична тріангуляція відіграє ключову роль на етапі моделювання предмета дослідження, а відтак його концептуального конструювання з наступною емпіричною верифікацією експериментально-діагностичними (кількісними) методами. Такий спосіб  теоретичної тріангуляції репрезентує дедуктивний шлях пізнання і знаходження причинно-наслідкових (каузальних) залежностей. Їх суть полягає у зближенні через взаємне доповнення ортогональних концепцій з метою вироблення певної об’єднавчої епістемологічної платформи, на якій ці концепції будуть символізувати різні полюси розгляду і пояснення досліджуваного феномену. В разі реалізації індуктивного шляху пізнання теоретична тріангуляція виявляється в узагальненні й систематизації різнорідних, навіть взаємно виключних фактів, знаходження характерних тенденцій функціонування аналізованого явища й, нарешті, формування нової інтерпретаційної рамки для подальшого вивчення конкретного психологічного феномену. Таким чином психолог-дослідник відкриває цільові (телеологічні) детермінанти поведінки особи. Обидва шляхи пізнання потребують копіткої роботи з науковими текстами, фахових герменевтичних студій, часто з використанням психолінгвістичних методів. Психологічним механізмом, який забезпечує успіх теоретичної тріангуляції, є розвинута здатність науковця до синтетичного, інтуїтивного й метафоричного мислення, що дозволяє здійснити трансдукцію – знаходження доступних наочних аналогів досліджуваних об’єктів. У кінцевому підсумку це веде до розуміння як каузальних, так і телеологічних зв’язків. У статті наведено приклад застосування  теоретичної тріангуляції для широкомасштабного представлення модусів і векторів життєздійснення особи на базі холістичної одиниці – хронотопу.

The relevance of presenting theoretical triangulation as a type of research strategy arises from the need to modernize epistemological technologies in the era of Metamodernity. Among the five most common types of triangulation – data, researcher, methodological, theoretical, and multiple – theoretical triangulation plays a key role at the stage of modeling the subject of research and then its conceptual construction with subsequent empirical verification by experimental and diagnostic (quantitative) methods. This method of theoretical triangulation represents a deductive path of cognition and finding cause-and-effect (causal) dependencies. The essence of this type of triangulation lies in the rapprochement and mutual complementarity of orthogonal concepts in order to develop a certain unifying epistemological platform on which these concepts will symbolize different poles of consideration and explanation of the phenomenon under study. In the case of the implementation of the inductive path of cognition, theoretical triangulation consists in generalizing and systematizing heterogeneous, even mutually exclusive facts, finding characteristic tendencies of the functioning of the studied phenomenon, and, finally, forming a new interpretative framework for further study of the phenomenon. Thus, the research psychologist discovers the target (teleological) determinants of the individual’s behavior. Both paths of cognition require painstaking work with scientific texts and professional hermeneutic studies, often using psycholinguistic methods. The psychological mechanism that ensures the success of theoretical triangulation is a developed ability for synthetic, intuitive, and metaphorical thinking, which allows for transduction – finding accessible visual analogues of the studied objects. Ultimately, this leads to an understanding of both causal and teleological relationships. The article provides an example of the application of theoretical triangulation for a large-scale representation of the modes and vectors of a person’s life on the basis of a holistic unit – the chronotope.