Діапазон розвивального потенціалу гри як суб’єктної програми

Анотація

Сучасні умови екзистенційного розвитку людини і суспільства характеризуються строкатістю та динамікою варіацій для можливостей і ризиків, впливів і ситуацій, у яких оприявнюється соціальна взаємодія особи з її життєвим середовищем. Такі впливи і ситуації містять потужні потенціали особистісного розвитку, але не обіцяють його легкість, безпеку, простоту та беззаперечність. Наведений стан є наслідком особливостей психокультурного розвитку в період постмодерну, що починає все більше відповідати ігровим ознакам. За таких умов соціальний суб’єкт майже завжди опиняється перед екзистенційною необхідністю свідомого обрання модусу ігрової механіки свого життя – дотримуватися простих, приємних, проте підступних засобів, що часто ведуть у пастку, зокрема патологічної ігрової залежності, або обирати нелегкий, але цікавий, складний, але корисний, інваріант гри як функціонального атрибуту взаємопрониклих ліній особистісного та суспільного розвитку. Онтологічна строкатість впливів середовища, вагомість культурних ризиків, що несе із собою епоха постмодерну, висуває перед науковою психологією завдання ґрунтовного дослідження адаптивно-розвивального потенціалу гри як психосоціальної програми життєдіяльності людини в умовах її екзистенційного розвитку. Наведене завдання доцільно виконувати на методологічній основі інтеграції феноменологічного, формально-онтологічного (онтологічне моделювання) та системогенетичного підходів. Відповідну структурно-функціональну модель експликації адаптивно-розвивального потенціалу гри доцільно конструювати як онтогенетичну сигнатуру, що має універсальний характер і надає змогу аналізувати будь-які соціальні події, ситуації та моделювати (прогнозувати) їх формування і розгортання у перспективі. Зміст онтогенетичної сигнатури гри ґрунтується на закономірностях системогенезису психічної діяльності людини, таксономічної системи видів її провідної діяльності, загальних закономірностях розвитку вищих психічних  функцій людини  і закономірностях циклічно-канонічного звершення вчинку. Архітектоніка наведеної у дослідженні сигнатури, формулювання та структура її компонентів відповідають методологічним засновкам феноменологічного, формально-онтологічного та системогенетичного підходів. Це дозволяє позиціонувати сигнатуру канонічним способом прагматичного використання гри як суб’єктної програми життєдіяльності людини. Універсальною клітинною структурою оприявнення будь-яких форм ігрової дії пропонується обрати логіко-семантичний триплет – елементарну онтологічну абстрактну систему бСуб’єкт (S) – Об’єкт (О) – Відношення/Дія (R)с. Триплет-матриця Λ=бS,O,Rс є універсальним вузловим психологічним механізмом, завдяки якому організовується існування та експлікації будь-якої ігрової структури на будь-якій стадії або фазі перебігу такої експлікації. Вузловим механізмом,  модусом-матрицею екзистенції суб’єкта є ігрова, соціальна роль особи. Вона системогенетично утворюється та відбувається як діяльність Суб’єкта (S) відносно Об’єкта (О) через Відношення/Дію (R). Відношення/Дія (R) суб’єкта реалізується через: а) миследіяльність у формі умовиводів, б) вербальних та в) кінематичних праксисів. В експлікації соціальної ролі доцільно розрізняти: а) максимінну мотивацію та б) мінімаксну мотивацію. В межах наукової психології теоретико-ігровий принцип мінімаксу-максиміну та принцип корисності як загальний системотвірний фактор ситуації  набувають засадничого мультидисциплінарного значення. Визначальний характер для усталеності механізмів екзистенційного розвитку суб’єктного потенціалу особи набуває вік ранньої юності (від 15 до 17-18 років), що  складає термінальну важливість здатності суб’єкта для досягнення та зберігання вчинкового фонового консенсусу, спрямованого на кооперативну, спільну взаємовигідну діяльність через застосування ним ігрової програми. Цей етап визначає переважну орієнтацію подальшої життєдіяльності – адаптивну або розвивальну. Екзистенційні ситуації суб’єкта доцільно профілювати за критеріями: “звична – унікальна”, “складна – динамічна – невизначена”; за ступенем невизначеності “нестабільна – ризикована – повноневизначена”. Ігрова програма дій суб’єкта у ситуації певного профілю може носити або стереотипний, або унікальний характер. Стереотипна ігрова програма відповідає ознакам адаптивної, фінітної, ітеративної, з очевидними правилами та знаходиться в основі пристосування. Унікальна ігрова програма має суб’єктно-розвивальний характер через те, що умови її реалізації примушують суб’єкта не лише адаптуватися, а й вчинково впливати на ситуацію, створювати або модифікувати її під власні цілі і потреби. Виходячи із змістовних особливостей двох фундаментальних класів ігроформ – гри як форми адаптації та гри як вчинкової програми життєдіяльності людини, об’єктивного диференціювання ігрових ситуацій на підставі їх фінітності та ітеративності, рівня очевидності умов ситуації для суб’єкта, пропонується клас ігор, котрі відбуваються як фінітні та ітеративні форми суб’єктної адаптації, визначати ігроїдами або ігроподібними формоутвореннями. Ігроформи унікального генезису вчинкової програми життєдіяльності людини пропонується визначати екзистенційною грою. Ігроїди є оптимальним засобом узагальнення, передавання і трансляції культурного досвіду. Це клас ігрової симуляції, що характеризується фіксованим функціоналом, правилами, сценаріями, стратегіями, обмеженнями, аксіомами, заданими до початку гри. Домінування ігроїдних форм поведінки може вести до розвитку ігрової залежності. Екзистенційна гра – явище, правила і сценарій якого для суб’єкта утворюються в процесі його перебігу. Онтологічними, системогенетичними характеристиками (атрибутами) екзистенційної гри є ознаки канонічно довершеного вчинку. Ігроїди – це формоутворення виродженої або спрощеної екзистенційної гри. Якщо ігроїди зорієнтовані на  набуття досвіду соціальної взаємодії, адаптацію суб’єкта, то екзистенційні ігроформи – на розвиток творчого ставлення до дійсності. Завдяки ймовірнісному характеру реального життя адаптивно-розвивальний потенціал гри отримує аспект-тензор онтогенетичного екзистенційного ускладнення як атрибутивної умови філогенетичного та онтогенетичного еволюційного розвитку людини. Онтогенетична сигнатура гри відповідає сутності та функціоналам такого розвитку. Топологічно онтосигнатура гри охоплює шість рівнів: 1) рівень феноменів (явищ, феноменів) гри; 2) рівень видів гри, ігроформ культурно усталених механік і сценаріїв; 3) рівень родів гри (розгалужуються за критерієм суспільного спрямування, соціальної специфіки гри); 4) рівень сімейств гри (утворюється за теоретико-ігровими критеріями класифікації та за унікальністю інструментарію гри); 5) рівень типів гри (диференціація за критерієм зв’язку гри з видом провідної діяльності); 6) вищій рівень доменів (утворюється двома окремими класами гри – ігроїдів та екзистенційної гри та диференціюється на підставі типу стратегічної складності умов). На сьогодні є можливість емпірично дослідити лише феномени гри. Концептуальні рівні онтосигнатури призначені для ґрунтовного і всебічного теоретичного моделювання відповідних оприявнень гри.