Когнітивна терапія депресії: теоретична рефлексія та особисті роздуми

Анотація

Когнітивна терапія не з’явилася повномасштабною, а пройшла безліч досліджень, перш ніж досягла своєї нинішньої форми. Перший екскурс Аарона Бека у сферу пізнання стався під час практикування психо­аналізу та психодинамічної терапії з пацієнтами, які страждають від депресії. Зібравши спостереження повідомлених самоплинних думок пацієнтів та власних досліджень учений підійшов до витоків когнітивної теорії щодо існування принаймні двох систем мис­лення. Одна система спрямована на вільне висловлю­вання думок і містить різновиди почуттів і розмірко­вувань, які зазвичай розповідаються іншим людям. Ця форма мислення і спілкування становить “розмовний режим” думання, або “режим діалогу”. Другою систе­мою мислення є “режим самосигналізації”. Він утво­рюється із самоконтролю, самонавчання і самопопе­ред­ження, охоплює швидкість, миттєву інтерпретацію подій, самооцінку та очікування. Його функція – спіл­кування із собою, а не з іншими людьми. Встановлено, що система внутрішньої комунікації – джерело бага­тьох проблем пацієнтів і, нащупавши її, можна краще зрозуміти труднощі пацієнтів і допомогти їм їх подолати.

Негативність депресії як психологічного стану пронизує внутрішні комунікативні шляхи пацієнтів, зокрема такі як самоаналіз, атрибуції, очікування, висновки і пригадування, що виявлялося в низькій самооцінці, самозвинувачуваності та самокритиці, в негативних прогнозах, невтішних інтерпретаціях пе­реживань і неприємних спогадах. А. Бек зауважує, що особи з депресією особливо схильні до негативної інтер­претації, в той час коли позитивна ситуація насправді є доречнішою. Більше того, вони не тільки нарощують свої власні неприємні хвилювання, а й знищують ті переживання, які інші люди вважали б цілком позитив­ними. Зокрема, в ході досліджень з’ясувалося, що пацієнти з депресією мають тенденцію передбачати негативні наслідки із завдань, які вони здійснюють, наперед очікуючи погані результати свого життя. Ви­сокий рівень таких негативних очікувань характеризує безнадійність особи, що часто веде до самогубства. Ці явища виявилися універсальними для всіх різновидів депресії, незалежно від того, чи був первинний діагноз депресією, шизофренією або іншим розладом. Оскіль­ки пацієнти з депресією були сповнені прихованої ворожості, то сни є місцем, де w. ворожість можна чітко визначити. Доведено, що депресивні особи виявляють меншу  ворожість у своїх снах, ніж пацієнти, які не були депресивними. Однак, хоча депресивні пацієнти мали менше снів, де вони відігравали агресивну чи ворожу роль, проте вони були жертвами якоїсь неприємної події – їм заважали, вони були чогось позбавлені, або розчаровані, знецінені й т. ін. Страждаючи, вони самі карали себе, себто впливали у такий спосіб на воро­жість проти себе. Цей “мазохізм” проявляється й у їх самокритиці, у заграванні перед неприйнятністю та в суїцидальних бажаннях. В усіх депресивних пацієнтів було більше мазохістських снів, ніж у будь-яких не­депресивних осіб. Таким чином попереднє підтверд­ження психоаналітичної теорії депресії усе ж має бути збагачене як гіпотетично різними концептуальними поглядами, так і використанням різних методик та процедур психотерапевтичної діяльності.