Тайна Одкровення та Апокаліпсису: узмістовлення символіки

Анотація

У дослідженні вперше в українській гуманітаристиці здійснено теоретичний аналіз християнського символу Одкровення із філософських, психологічних і соціологічних позицій. Осмислення Одкровення ресурсами наукових понять – це надскладна проблема, що спричинена як відсутністю адекватної методології, так і ігноруванням провідної тенденції світової історії і розвитку духу – боротьби знеособленого й особистісного начал суспільного буття. Запропоновано в основу теоретизування покласти концепцію чотирьох ступенів духовного розвитку людини: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість, геній. З допомогою Одкровення християнство переосмислило філософський зміст поняття “істина”, що стосувалося не матеріального світу, а внутрішніх рис-якостей людини. Християнство дійшло висновку, що для людини більш важливим є питання “Хто є істиною?”, аніж “Що є істиною?”. Відсутність філософської відповіді на перше питання призвело до панування ціннісного судження “кожна людина – особистість”, яке стало філософським підґрунтям знеособленої парадигми людської буттєвості. Одкровення постає як вихід із знеособленого буття в особистісне (трансцендентне), подолання страху перед останнім, народження духовного начала в людині й одночасно як символічний початок нової – особистісної – парадигми буття, коли найвищими цінностями буде самоактуалізація, самореалізація й сродна праця. Одкровення – це не лише психодуховне народження особистості із егоцентричної людини, а й визнання значущості особистості в іншій особі та її персональне прийняття. Проаналізовано причини, які заважають гуманітаріям розкрити змістові сегменти Одкровення. Встановлено, що до них належать механізми психологічного захисту та страх перед особистісним буттям. Крім того, нехтування провідною тенденцією світового духу (як боротьбою знеособленого й особистісного) та концепцією чотирьох ступенів духовного розвитку людини призвело до зменшення критичної маси особистостей в людській спільноті. Невизнання мислителями-науковцями значущості ідеї особистісного буття становить світоглядну першопричину екзистенційного вакууму, психічних епідемій, що постають у вигляді гібридних війн, глобального тероризму й насильства як над людським єством, так і над природою взагалі. Сучасний апокаліпсис – антропологічна катастрофа – це результат кризи знеособленого буття і всепоглинущого пріоритету матеріального над духовним, який реалізовує  посередня людина. Доведено, що запропонована метафізична теорія особистості відповідає сучасним глобальним викликам, відкриває можливості для філософського, психологічного й соціологічного розуміння причин кризи як в українському суспільстві, так і в людській цивілізації. Обґрунтовано, що світоглядним орієнтиром виходу із кризи знеособленого буття є утвердження пріоритету духовного над матеріальним, прийняття світоглядного закону “особистість – основа буття” та зміна форми детермінації. Спричинення сьогоденним має бути замінена детермінацією майбутнім.