Психологічний феномен обмовляння в українській радянській історії

Анотація

У вітчизняній академічній психології все ще бракує інтегративних досліджень, які б осмислювали та узагальнювали наслідки досвіду радянського історичного періоду для самовідчуття та світосприйняття українців. Наявні праці, які розглядають окремі його аспекти: психологічні підсумки для української ментальності Голодомору, вплив тоталітарного державного устрою і репресій на формування особистості і на масову культуру, сприйняття себе і світу пересічними радянськими українцями. Відсутні психологічні розвідки, присвячені морально складному і неоднозначному питанню очорнень, доносів і неправдивих свідчень. Враховуючи довкіллєннєвий (політичний і соціальний) контексти часів Третього Рейху та Штазі, у реалізації таких ганебних психосоціальних практик неможливо чітко розмежувати «жертву» та «агресора». Доведено, що психологічний зміст обмовлянь на особистісному рівні супроводжується почуттями  сорому, страху, життям під тиском приречення і в постійних підозрах, а також невизначеністю, невпевненістю, залежністю і відсутністю персонально приватного простору. Показово, що, навіть маючи доступ до архівів, громадяни часто відмовляються від їх перегляду з опасінь, що свідомісно не впораються з тим, про що дізнаються. Аргументовано, що поширене використання сучасними терористичними угрупуваннями досвіду особистого опорочування є засобом реалізації та укріплення кланових групових норм, перевірки на відданість та боротьби з опонентами. Авторське емпіричне дослідження показало, що психологічні сенс та наслідки донесень і стукацтва базуються на якісній дослідницькій стратегії і мають на меті створення обґрунтованої теоретичної концепції стосовно внутрішніх переживань, уявлення про себе і світ тих людей, хто доносив. Респондентами були історики, які компетентно займаються даною темою, та сучасники радянської епохи, котрі особисто постраждали від доносів. Було цілком очікувано, що нам не вдалось задіяти як респондентів осіб, які б відкрито визнавали, що самі доносили на інших співгромадян. Воднораз гіпотетично підтверджена ідея, що доноси є прихованою, «темною» стороною функціонування етнонаціональної спільноти, котру можна рефлексивно осягнути, досліджуючи «відбитки» паплюження та ославлення у самосприйнятті і світосприйнятті тих осіб, які пережили їх психотравмувальну дію.

Domestic academic psychology still lacks an integrative research that would summarize the repercussions of the Soviet experience for the self-perception and worldview of Ukrainians. There are works that consider its specific aspects: psychological consequences of Holodomor, the impact of the totalitarian regime and repressions of the development of a personality and mass culture, self-concept and image of the world of lay Soviet Ukrainians. The works devoted to morally complex and ambiguous denunciations and false witnessing are unavailable. Considering the external (both political and social) contextduring the time of the Third Reich and Stasi, in implementation of such practices, it is impossible to differentiate «a victim» from «an aggressor». Authors define the psychological context of denunciations as shame, fear, life under pressure and in constant suspicions, ambiguity, lack of confidence, dependency, and lack of private space. It is illustrative that even having received access to the state archives, German citizens may refuse to address them in fear they will be unable to cope with what they might learn. Following the results of investigating the psychological aspect of denunciations in modern terroristic groups, such practices appear to be the means of realization and strengthening of group norms as well as pressing opponents. The author's empirical research of the psychological side and consequences of denunciations and false witnessing is based on qualitative research paradigm and is aimed at building grounded theory of internal experiencing, self-concept and vision of the world of those who false witnessed. Our respondents are historians who have studied the topic and Ukrainians of the Soviet epoch who personally suffered from denunciations. Expectedly, we failed to enroll as respondents individuals who openly confessed they made denunciations themselves. According to our idea, because denunciations are a hidden, «dark» side of a community functioning, we will be able to see the essence of this phenomenon through investigation of its «trace» in world-concept and self-concept of those who contacted it in a certain way.