ОСОБЛИВОСТІ КОГНІТИВНОГО ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ ІЗ ЗАДАЧІ НА ЗАДАЧУ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ЧАСОВИХ ІНТЕРВАЛІВ ЯК СТИМУЛІВ

Анотація

У статті йдеться про дослідження когнітивних процесів, які супроводжують переключення особи із задачі на задачу при виконанні нею математичних операцій з часовими інтервалами. У поставлених експериментах використано нову версію методу переключення із задачі на задачу (О. Полунін, 2009). Задачі, що ставилися перед обстежуваними у даному дослідженні, характеризуються використанням часових інтервалів у ролі стимулів, які однаково декодуються когнітив-ною системою незалежно від виконуваної задачі. Заміна задачі полягала у переході від операції множення до операції ділення тривалості часового інтервалу і навпаки. Використовуваний тип стимулів гарантував подібність їхнього декодування безвідносно до виконуваної задачі, чим вирізняє це дослідження від традиційних (напр. див. Allport, Styles & Hsieh, 1994; Meiran 1996, 2000; Rogers & Monsel, 1995). Виконання задачі в класичних експериментах спирається на дискримінаційне декодування імперативних стимулів. При цьому певна специфікована властивість стимулу тут є ключовою. Задіяння ж розповсюджених у часі стимулів було запорукою розподілення процесів декодування стимулу та активізації правил задля виконання математичної операції. Завдяки цьому вдалось спостерігати новий феномен, а саме інтерференцію між правилами, активованими при виконанні попередньої задачі, і процесом декодування стимулу, притаманним актуальній задачі. На відміну від відомих з літератури дослідів, коли виникають виключно додатні витрати, використання задач з часовим інтервалом як стимулу може призводити до елімінації витрат, або ж, навіть, до “виграшу” у вигляді від’ємних зусиль. Експериментально знайдена інтерференція між декодуванням стимулу і правилами виконання задачі, що вказує також на використання одних і тих самих ресурсів як перебіг декодування часового інтервалу, так і активацією правил виконання задачі. Це уможливлює висновок про те, що декодування часових стимулів, принаймні у діапазоні досліджених тривалостей, є когнітивним процесом, а не сенсорним актом. Встановлено зв’язок
між часовим бюджетом для надання відповіді на задачу та її когнітивним конфігуруванням. У будь-якому разі доведено, що продукування часового інтервалу може ще до його початку включати функцію швидкої оцінки тривалості цього інтервалу, що підтверджує факт розподілу процесів оцінки тривалості інтервалу та його відтворення. Отож, залежно від наявного часового бюджету, когнітивна система формує різну послідовність кроків для забезпечення формування інтервалу відповіді.